fbpx
життєві історії
З Уляною ми живемо в одному будинку. Ми обоє молоді матусі. Її Єві три, а моя Кароліночка на рік старша. Ми часто зустрічаємось на дитячому майданчику. Та недавня ситуація зробила так, що ми не спілкуємось. Так неприємно на душі, але вважаю, що я все правильно зробила. Хотіла б почути вашу думку, щоб спокійно спати ночами

З Уляною ми живемо в одному будинку. Ми обоє молоді матусі. Її Єві три, а моя Кароліночка на рік старша. Ми часто зустрічаємось на дитячому майданчику. Та недавня ситуація зробила так, що ми не спілкуємось. Так неприємно на душі, але вважаю, що я все правильно зробила. Хотіла б почути вашу думку, щоб спокійно спати ночами.

***

Напевно з подібною ситуацією стикалися багато батьків, не тільки я. У нас в будинку живе дуже розпещена, трирічна дівчинка.

Єва зростає справжньою грозою двору. Я не кажу, що моя дочка дуже слухняна, але Єва не просто не слухняна – вона некерована…

Дівчинка забирає у всіх дітей іграшки, самокати, велосипеди і т.д. Якщо ж бачить відсіч з боку однолітків, то починає істерично кричати на весь двір, поки не отримає бажаного.

Неодноразово ми робили зауваження її матері. Але, Уляна тільки руками розводить. Мовляв, що ж я можу зробити… “Вчити потрібно!” – намагалися пояснити матусі. “Адже не можливо спокійно грати з дітьми в своєму ж дворі. Навіть люди з вікон визирають”.

– Хай дивляться! – огризнулася Уляна. – Дітей зараз не можна лаяти і карати. Я передачу дивилася!

В наступний момент, Єва підбігла до моєї Кароліни, стала виривати з рук лопатку. У дівчинки було сила-силенна своїх іграшок, серед них була точно така ж лопатка, як у моєї дочки. Але вона зовсім не звертала увагу на своє, їй потрібно було забрати чуже…

В результаті Єва штовхнула Кароліну за то, що та не віддавала добровільно свою річ. Дочка впала в пісок, розплакалася, і випустила лопатку з рук. Єва не розгубилася. Домігшись бажаного результату, підняла лопатку і побігла грати.

Вдома я стала вчити доньку, що не потрібно плакати, коли тебе ображають інші. Потрібно давати здачу.

На наступний день ми вийшли на подвір’я. До нас відразу ж підбігла Єва, стала витягувати з мого пакета іграшки. Я зробила дівчинці зауваження, пояснила, що не можна забирати чуже. Потрібно попросити, але не лізти в чужий пакет.

Уляна оглянула мене незадоволеним поглядом, але промовчала. Дівчинка уважно вислухала мене, підійшла до Кароліни, і… штовхнула її з усієї сили.

Дочка не заплакала. Піднявшись, схопила Єву за капюшон, і штовхнула в пісок. Я хотіла за інерцією закричати, що так не можна робити, але вчасно стрималася.

Уляна, побачивши, що її дочка сидить в піску і плаче, озвіріла.

– Поясни своїй дочці, що не можна давати здачу моєї. Адже вона старша! – обурилася приятелька.

– На скільки старша? На рік? – посміхнулася я. – Моя дочка дала здачу, постояла за себе. І, правильно зробила!

Подруга образилася, забрала свою дочку і пішла з майданчика. Ось уже місяць вона не грає з Євою в нашому дворі. Ходить кудись в інше місце. Зі мною навіть не вітається.

У мене на душі залишився неприємний осад. Не знаю, правильно я поступила чи ні. Але щось мені підказує, що правильно…

Що скажете ви?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page