З Василем ми одружені вже досить давно, виховуємо сина, обоє працюємо.
У грошах в принципі не потребуємо, заробляємо нормально, нам на життя і відпустку два рази на рік вистачає.
Близько двох років тому ми оформили іпотечний кредит і взяли простору квартиру в новобудові. Дозволити кредит ми собі могли, адже моя власна квартира, яку я отримала в спадок від бабусі, здається в оренду.
Гроші, отримані за оренду, ми віддаємо банку. Хороша самоокупна система вийшла. Квартира бабусина в моїй власності, чоловік на неї прав не має. За спільну нову квартиру нам платити ще 3 роки.
Нещодавно моя зовиця, сестра чоловіка Алевтина відзначала в ресторані свій 30-річний ювілей. Було багато гостей, половина з яких – родичі. нас також запросили на свято.
Відпочатку святкування я звернула увагу на дивну поведінку родичів. Численні дядьки й тітки підходили до Василя і хвалили його за щедрість. Вони говорили, що не очікували, що він може зробити сестрі такий подарунок.
Я дивувалася, та й чоловік теж, адже в нашому подарунковому конверті лежало 3 000 гривень, хіба це такий вже щедрий подарунок? Сестра рідна все ж таки. Свято тривало, гості вітали іменинницю, потім слово надали моїй свекрусі.
Після її промови я зрозуміла, чому нас з чоловіком вважали щедрими людьми.
– Синку! Твоїй сестрі сьогодні виповнилося 30 років! Прекрасна дата і чудовий вік, гідні особливого подарунка. У тебе дві квартири, одну з них ти маєш подарувати їй. Просто вибери, яку!, – проголосила свекруха.
Сказати, що я випала в осад, це дуже м’яко сказано. А родичі раділи, плескали, дивувалися нашій щедрості. У мене дар мови відібрало, чоловік теж сидів мовчки, а сестричка заявила:
– Ні, ну аби що я не хочу, а ось в новобудову б переїхала. Братику, коли ви можете звільнити квартиру для мене?
Тут я не витримала, охолодила весь запал милих родичів. Я голосно повідомила, що квартира – занадто дорогий подарунок, ми собі не може таке дозволити. А я потім поцікавилася, чому вони вирішили, що моя квартира належить Василю.
– Він ремонт оплатив в тій квартирі, а значить, вона належить йому. У нас в сім’ї прийнято, що нерухомістю розпоряджається чоловік. А якщо ти увійшла до складу нашої сім’ї, то маєш підкорятися всім правилам, – відповіла свекруха.
Я поцікавилася, як же сестра буде розпоряджатися майном, адже вона розлучена, чоловіка у неї немає.
Марія Олегівна відповіла, що всі чоловічі турботи на себе візьме поки що батько.
– Вибачте, але ні. Свою квартиру я нікому не маю наміру дарувати. Надалі вона буде належати нашому синові, коли він підросте, – твердо відповіла я.
Василь так і сидів мовчки, а мені довелося звернутися до нього, щоб він хоч щось відповів. Але почуте здивувало мене найбільше. Я точно не очікувала від нього цього.
– Слухай, а мама права. У нас є дві квартири, чому б одну і не подарувати? Ми зможемо ще купити собі нерухомість, а сестра живе сама, вона не потягне. – промимрив Василь. Всі почали аплодувати.
Та звісно, чужим майном легше розпоряджатися, ніж своїм! Але я була непохитна, бабусину квартиру дарувати нікому не збиралася. А іпотечне житло нехай ділить, раз вони так хочуть, але з цією людиною мені вже не по дорозі.
Усім присутнім я повідомила, що йду, а завтра подаю на розлучення. Родичі почали мені дорікати в скнарстві, нерозумінні, нелюдяності, а чоловік просто сидів мовчки.
Марія Олегівна гордо заявила, що мені не місце в їхній родині. А Вася тільки кивнув.
Ось це так абсурд. Такого я в своєму житті ще не зустрічала! Родичі вирішили розпорядитися житлом, яке їм не належить! Але не на ту натрапили. Скоро розлучення, такі круті зміни в житті – це завжди не просто, але я справлюся! Головне, мене підтримують батьки, брат. Вони – моя опора у всьому.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!