fbpx
життєві історії
З Іваном ми заздалегідь домовились, що він буде очікувати з батьками в коридорі. А коли можна буде, його покличуть. Від комочка щастя я розплакалася, а коли емоції пройшли, я більш детально стала оглядати сина. – А можна поки не гукати Івана? – сказала я тремтячим голосом. Лікар побачив моє збентеження, і тут же підійшов до нас

З Іваном ми заздалегідь домовились, що він буде очікувати з батьками в коридорі. А коли можна буде, його покличуть. Від комочка щастя я розплакалася, а коли емоції пройшли, я більш детально стала оглядати сина. – А можна поки не гукати Івана? – сказала я тремтячим голосом. Лікар побачив моє збентеження, і тут же підійшов до нас.

Хочу сьогодні розповісти вам свою історію, яка трапилась з нами п’ять років тому.

У нас з чоловіком дружня і щаслива сім’я. Одружилися рано, мені ще й двадцяти не було, Івану 23. Жили ми на той час з моїми батьками в селі. Першою на світ з’явилася донечка. Ми назвали її Богданкою. Коли донечка пішла в перший клас я зрозуміла, що при надії.

Нашому щастю не було меж.

Чоловік заборонив мені робити все по господарству. Я готувала їсти і доглядала за донечкою. Бабуся з дідусем не могли дочекатися появи на світ ще одного їх онука.

Коли на плановому УЗД сказали, що у нас буде син, Іван стрибав від радості. Наша мрія здійсниться, адже дуже хотіли мати пару.

Я відходила всі місяці добре, ніяких проблем та питань не було.

Наш синочок з’явився на світ 1 квітня.

Ми заздалегідь домовились з чоловіком, що він не буде присутній на цій “процедурі”. Я знаю свого Івана, він до такого не готовий. В цей час він разом з моїми батьками чекав на коридорі, коли його покличуть познайомитися з дитинкою.

Коли синочка положили на мене, я плакала від щастя. Такий малесенький комочок щастя. Коли я відійшла від емоцій, то почала більш детально розглядати дитинку.

Мені одразу ж кинувся в очі колір його волосся. Рудий-рудісінький, ще й таке довге та густе волосся.

Що я, що чоловік – темні. Мене взагалі завжди прирівнювали до циганки. Я досить смаглява з чорним, як вугіллям, волоссям.

– Будь ласка, не кличте поки мого чоловіка, сказала я медичній сестрі, тремтячим голосом.

До мене тут же підійшов лікар, і почав розпитувати в чому справа.

Я все розказала, а він лише засміявся.

– Якщо ви не відчуваєте за собою вини, то нема чого хвилюватися, так буває, – заспокоїв мене лікар. – Головне, що син богатир народився, все інше байка. Здоров’я понад усе.

Я трохи заспокоїлася, але дуже боялася реакції чоловіка.

Через деякий час Івана таки пустили до нас з синочком.

– Любий, тут така справа, – я говорила затинаючись, ховаючи голівку малюка в пеленку. Очі Івана округлилися, він ніяк не міг збагнути, чому я така засмучена.

– Що трапилось?

Я розуміла, що ще більше лякаю чоловіка, тому відкрила пеленку.

– Ось… наш син – рудий…

Я не знала чого очікувати в цю хвилину.

– Люба, та це ж викапана баба Ніна. Вона мала такий вогняний колір волосся.

Чоловік заплакав від щастя, обійняв і поцілував м’якеньке, як пушок волоссячко.

Цього року нашому Матвійчику виповнилося п’ять рочків. Він активний, веселий і дуже талановитий хлопчик.

– Весь в бабусю!

Кожного року, святкуючи його день народження, згадуємо цей день. Один з найщасливіших у житті!

Фото ілюстративне – yarosh

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook