З Віталіком ми зустрілися на дитячому майданчику, він в той час гуляв з дочкою в пісочниці. Я не стала ходити кругами, й попросила у сина певної суми грошей. Той його погляд я ніколи не забуду. Віталік був такий суворий, ніби я мерседес його попросила купити.
Не судіть мене за мою сповідь. Можливо, я погана мати, коли виховала сина, який не хоче зі мною спілкуватися. Але мені все ж таки хочеться почути добру пораду від тих, у кого такі ж проблеми з дорослими дітьми.
Мені 61 рік, а моєму єдиному синові 30. Заміжня я вдруге, тобто мій чоловік – вітчим Віталіка. Син одружений вже 6 років, його доньці, моїй єдиній онучці, незабаром два рочки виповниться. Ми живемо поряд, у сусідньому будинку.
Спілкування практично перервалося трохи більше ніж рік тому. Я відчуваю, що мій син на мене за щось дуже скривджений, але за що – я не знаю і всі мої спроби з’ясувати це (у тому числі й через невістку) нічого не привели.
Віталік в дитинстві частенько хворів, було ще й багато інших проблем із ним, але стосунки у мене з ним завжди були близькими. Виховувала його майже одна, оскільки вітчим — людина м’яка і добра, у виховання практично не втручався, почувши одного разу: “Ти не мій батько”.
Мені доводилося бути і матір’ю, і батьком – а що вдієш, так склалося життя. Були й не дуже добрі друзі. Не кажу, що я ідеальна мати, але старалася зі всіх сил нею бути.
Відносини зіпсувалися різко. У мене поламався телефон. А був ще той, з кнопками, старенький. Всі мої подруги вже давно “клацали” у смартфонах, і були зареєстровані в різних соціальних мережах.
Я також вже давно хотіла й собі такий, але грошей з пенсії мені на такий не вистачало.
В кредит брати не хотілося. Ось я й додумалася попросити трохи грошенят на цю покупку.
З Віталіком того дня ми зустрілися на дитячому майданчику, він якраз гуляв з дочкою в пісочниці. Я не стала ходити кругами, й попросила у сина певної суми грошей.
Той його погляд я ніколи не забуду. Віталік був такий суворий, ніби я мерседес його попросила купити.
Сказав, що я його дочці ще жодного разу й подарунку не зробила, хоча це не правда, а від нього вимагаю грошей на телефон, без якого можна й обійтись.
Я відразу ж пішла додому схиливши голову. Так не приємно стало на душі.
Більш того, Віталік тепер мене уникає, хоча з того часу минув вже рік. Говорити зі мною не хоче. А коли я про щось запитую невістку, вона каже: “всі питання до Віталіка”.
Я все для нього робила, а йому було шкода для мене тих пару тисяч.
Соромно, що я такого сина виховала! Дуже соромно!
РS: телефон я все таки придбала, правда, в кредит. Чому дуже рада!
Буду дуже вдячна за пораду. Що і коли я вчинила не так?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
