Я ніби й була втомленою, але все рівно щасливою, оскільки я чекала на такого бажаного малюка.
Мені залишилося всього нічого, ще два місяці. Я ніби й була записана на 14.30, але переді мною щось трапилося, і черга затягнулася. Чекаючи в коридорі я роздивлялася картини, на яких були зображені щасливі мамочки, які тримають на руках своїх діточок, а були й такі дітки, які мали вже рік і більше.
Не знаю, з якого дива, але мені згадався мій перший чоловік. З Володею я була знайома ще з дитинства, разом навчалися в одному класі. В 11-му класі почали зустрічатися, а коли нам виповнилося по 18, то помчали до РАЦСу подавати заяву. Якби ж я тоді знала, який необдуманий вчинок зробила, ще й з власної волі!
Володя був надзвичайним романтиком. Він з нічого міг зробити мені сюрприз. Я з самого початку відчувала, що це моя людина, яка подарована мені небесами.
Але після весілля все якось різко змінилося. Ми відразу ж вирішили жити окремо на орендованій квартирі. Володю постійно доводилося вмовляти шукати більш кращу роботу, просити знайти більш комфортну квартиру, вдома щось зробити, наприклад, лампочку вкрутити в коридорі.
Відповідь у нього була одна: “Не для такої роботи мене мама на світ привела”. Приводити мені такі “аргументи” його навчила сама мама, з якою він мав особливий зв’язок. Щоб не трапилося між нами, вдень чи вночі, Володя відразу ж телефонував своїй матінці і питав в неї поради. Не раз він навіть збирався і на ніч їхав до неї, бо відчував, що мамі не добре.
Володя міг просто після роботи поїхати спершу до мами, поїсти, попити, а потім вже до мене повертатися. Хоча я відразу ж скажу, що я хороша господиня, і люблю, щоб в хаті був порядок, а холодильник заповнений їжею.
Мені він пояснював, що мама нудьгує за ним, їй нелегко. Як би дивно не звучало, але свекруха була третьою зайвою в нашому шлюбі, вона завжди була між нами, я чула її “дух”.
Ви запитаєте мене, про що ж я мріяла? Про кохання, сім’ю, дитину, а ось Володя навіть слів таких не говорив. Тільки через два роки я зрозуміла, наскільки щаслива, що не подарувала першому чоловіку дитинку, оскільки я навіть уявити не можу, чим би ця історія закінчилася з дитинкою на руках. Поступово Володя став чіплятися до всього, що я тільки не робила.
– В моєї мами квартира в кращому вигляді. Вона тільки те й робить, що з пилососом бігає.
– Ти на олів’є неправильно овочі нарізаєш. Треба дрібніше. Ти ж бачила, як моя мама робить? Так само й роби!
– Мама смачніший за тебе борщ готує, ти б не полінувалася, подзвонила їй, щоб спитати рецепт. Як не крути, а це в сім’ї головне!
Всі ці репліки мене дуже дивували. До чого тут мама? Чому вона повинна бути всюди, навіть не перебуваючи фізично з нами в квартирі? Останньою краплею стала фраза про борщ, адже я готую його дуже смачно, завжди подобалося чоловікові. І друзі не раз приходили, і хвалили мої здібності до кулінарії.
Власне після цих слів про борщ я перестала себе стримувати, висловила все, що думаю з цього приводу, а потім просто вирушила до кімнати збирати свої речі. І двох років ми разом не прожили. І ось на даний час, мені 28. Я чекаю дитинку. Три роки, як я живу щасливим життям з коханим чоловіком. З Костянтином я почуваються спокійно та впевнено, за ним, як за кам’яною стіною. А що Володя, спитаєте ви? Так і живе під одним дахом з мамою, йому так добре.
Для себе я зробила висновок, що в житті все треба робити вчасно, зокрема виходити заміж.
То ж дівчатка, думайте добре, перш ніж робити такий важливий крок у житті. Нехай вам щастить!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua