Я вийшла заміж 3 роки тому. Мені 26, Ярославу 31, рік тому народилася донечка Софійка. І ми переселилися від мами (у них велика 4-х кімнатна квартира) в цю приватизовану квартиру. З мамою і татом залишився брат-студент.
Коли ми жили разом, то іноді конфліктували. Чоловік дуже скупий, обидві наші родини скидалися на їжу і господарські потреби, а Ярослав все враховував, змушував збирати чеки, я вела книгу обліку. Іноді були суперечки з мамою, що дуже багато на їжу пішло. Мама любить купити ікру, ковбаску, тортик і інші ласощі. Але Ярослав бурчав і мама іноді купувала за свій рахунок, а нас пригощала.
Мама не дуже любить прибирати, може запросити клінінгову компанію, аби самій підлоги не мити. Чоловік ці витрати не ділив на двох.
Загалом, коли я носила під серцем дитя, ми поговорили з мамою, і вона відмовила квартирантам на черговий термін продовження оренди. Ми з Ярославом зробили до народження дочки невеликий ремонт, замінили частково техніку, купили дитячу і собі спальню. Чоловік тоді дуже добре заробляв. У тата з мамою теж пристойний дохід, брату вони оплачують навчання.
Ми з Ярославом, коли Софійці було 6 місяців, відкрили маленьку кафешку. Але почався карантин і все стало сипатися. Ярослав залишився без роботи, я з дитиною, кафешка не розкрутилася і була закрита, у батьків (торгівля будматеріалами) доходи впали в 3 рази, з’явилися борги по кредитах, по квартплаті, по орендах.
З Ярославом ми стали жити дуже скромно, але нічого не допомагало, грошей все одно не вистачало. Тоді-то батьки і вирішили продати свою приватизовану квартиру, в якій ми зараз живемо, а нас переселити назад до себе до кращих часів.
Колись мама хотіла, щоб ми з братом переписали свої частки на неї, щоб легше було продати квартиру, якщо що. Але потім я вийшла заміж і цю ідею не втілили, але я обіцяла це пам’ятати і не перешкоджати.
Власне, в чому проблема: якщо мама продає квартиру, то я хочу отримати свою третину. І Ярослав настійно мене підтримує. Але у батьків борги, автокредит, кредит на заміський будиночок і споживчі кредити. Батьки через пару років підуть на пенсію і закриють свій невеликий бізнес. Природно, пенсії на життя буде не вистачати і тому вирішили продати невелику квартиру, а всі гроші мама хотіла пустити на кредити, достройку будинку (влітку з онуками там проводити), автівку нам, брату і що залишиться покласти під відсотки.
Але ми з Ярославом вважаємо, що мама повинна віддати нам мою третину, ми хочемо пожити у ній рік, накопичити (чоловік знайшов роботу з непоганим, але значно меншим заробітком) взяти іпотеку і за допомогою нашої частки купити квартиру мрії.
Батьки проти і брат теж. Вони вважають, що всі гроші повинні належати батькам, так як давали квартиру хоч і з урахуванням дітей, але мамі з чоловіком і дітьми, а не дітям з мамою і татом. На цьому грунті йдуть постійні скандали. Тепер Ярослав не згоден взагалі продавати квартиру, так як ми хочемо народити другу дитину. Але без продажу, батьки не зможуть виплатити кредит.
Тато сказав, що ми з чоловіком не даємо їм з мамою жити і зганяємо їх на той світ. Якщо ми не дамо продати квартиру, то мама від нас відмовиться, тому що я їй обіцяла не перешкоджати продажу. Мама згодна відписати мені частку в своїй квартирі, щоб ми не відчували себе обділеними. Але чоловік проти, щоб мати якісь ще справи з тещею.
Я не знаю, чию сторону прийняти. Хоча Ярослав періодично говорить, що частка моя і я сама повинна вирішувати, але він проти продажу і що перестане мені довіряти, якщо я наважуся продати без його схвалення. Я заплуталася, не хочу ні з ким лаятися, але і жити з дітьми хочу нормально.
Як ви думаєте, хто з нас має рацію: батьки або ми з чоловіком? Чи маю я моральне право вимагати свою частку? Невже батьки так образяться, що перестануть спілкуватися зовсім? А внуки?
Мама з пересердя сказала, що дочка не сміє так поступати, що квартира батьківська і претендувати ми на неї не можемо і що якби не криза, то вони б нічого не вимагали.
Ярослав підмовляє мене, що батьки продадуть і витратять все на підтримку бізнесу або ще на щось, що батьки самі винні і через їх кредити ми всі потрапили в таке становище і ми залишимося на пташиних правах в їх квартирі з якої вони можуть нас попросити, якщо ми не зможемо ужитися.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – zwierciadlo
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
