fbpx

З Ярославом ми зустрічалися три роки. Все було чудово. Справа йшла до весілля. Але доля піднесла мені сюрприз: одного разу я повернулася з роботи раніше і застала мого Ярика зі своєю кращою подругою. Я просто тихо пішла. Коханий нарешті облишив спроби повернути мене. Його звали Тимур. Ми одружилися. Я світилася щастям. На землю мене повернув лист. Це було запрошення на весілля

Моя історія кохання схожа на тисячі інших, і знайома багатьом… Ох, як часто ми робимо помилки, про які потім шкодуємо все свою життя. Але, на жаль, життя так влаштоване, що нічого не можна змінити і час не можна повернути назад. Залишається тільки продовжувати жити, і намагатися більше не робити таких помилок…

***

З Ярославом ми зустрічалися три роки. Все було чудово. Справа йшла до весілля. Але доля піднесла мені сюрприз: одного разу я повернулася з роботи раніше і застала мого Ярика зі своєю кращою подругою.

Я не влаштувала сцен, у мене не виникло бажання кинутися на них. Я просто тихо пішла…

Ярослав, напевно перепробував всі способи примирення. Я не погодилася. Я могла пробачити все, окрім зради. Найсумніше в цій історії те, що з кожним днем ​​я все більше розуміла, що не можу без нього. Але жіноча гордість, знаєте…

Коханий нарешті облишив спроби повернути мене. Я залишилась сама.

З кожним днем ​​мені ставало все важче без нього. Я сумувала за його ніжним словами, за його обіймами, запахом, за його речами, за усім тим, що нагадувало мені про нього.

Вдень я трималася з усіх сил, коли бачила на вулиці щасливі пари, а ночами мовчки плакала в подушку.

Здавалося, моє життя ніколи не прийме нормальні обриси. Минали місяці. Я зрозуміла, що Ярослава не повернути, що наші стосунки – минуле, що потрібно продовжувати жити далі.

Я вирішила з’їздити відпочити, помилуватися заходом сонця над морем, хвилями, подумати, знайти себе.

Відпочинок швидко повернув мене до життя. Я знову жила, раділа кожному дню. І до того ж я познайомилася з прекрасною людиною. Його звали Тимур. Ми чудово проводили час. Найголовніше – у мене просто не залишалося часу, щоб думати і згадувати Ярика. У нас з Тимуром зав’язався роман. Повернувшись додому, ми продовжили зустрічатися. Все було чудово.

Він був ніжним, чуйним щирим, я була вдячна долі за такий подарунок. Я не жила, я літала на крилах любові, я світилася щастям. На землю мене повернув лист. Це було запрошення на весілля. На весілля Ярослава з моєю найкращою подругою. О! Що я тоді пережила. Земля ніби вислизнула з-під ніг. Все навколо стало туманним. Мене поглинула хвиля ревнощів і болю. Вся в сльозах, я прийшла додому. Тимур заспокоював мене. Найбільше я боялася такого повороту долі.

Я уявляла, як одного разу зустріну Ярослава на вулиці з дитиною на руках і щасливою дружиною поруч.

Наступні місяці свого життя я пам’ятаю дуже погано. Я розуміла, що втрачаю Тимура, але нічого не могла з собою вдіяти. Любов сильніша від людського розуму. Я жила моментами з минулого. Перебирала фотографії, читала смс-ки.

Тимур не витримав. Він пішов. І я залишилася сама. На одинці зі своїми думками, почуттями, надіями, спогадами…

Кажуть, що коли любиш людину, бажаєш їй щастя, незалежно від того, з ким вона залишиться. Це не про мене. Я не могла побажати йому щастя. Я хотіла, щоб він повернувся. І, можливо, я тільки зараз усвідомила свою провину в цій історії. Чому я його не пробачила? О, як я хотіла повернути назад час, все виправити…

***

Минали тижні, місяці, роки. Біль не минає, він просто притупляється за повсякденними турботами.

Я вийшла заміж за Тимура, якого змогла втримати. Не скажу, що я була щаслива. Але найголовніше – я була спокійна. Спокійна за долю своєї дитини. Іноді я згадувала Ярика, думала, про те, як склалося його життя, чи щасливий він зі своєю дружиною. Але поступово моменти стиралися з пам’яті. І ставало не так важко від спогадів…

Одного вечора, повертаючись з роботи, я побачила в одному чоловікові, що йшов вулицею, знайомі риси, впізнала ходу. Я вже дуже давно не вдивлялася в обличчя і риси перехожих. Але цей мене чимось притягував.

Я впізнала в цьому чоловікові, якого нещадно пошарпав час, Ярослава. Як він змінився! Доля не жаліла його.

Він теж впізнав мене. Ми вже не бачили нікого і нічого навколо. Ми існували лише вдвох у всьому світі. Мене цікавила все: як склалося його життя, чому він так виглядає?

Вже через годину я знала про нього все: його дружина, все та ж подруга, пішла на то світ кілька роів тому від хвороби. Його бізнес прогорів. А дітей у них не було. Ось так склалася його життя. Доля відплатила йому сповна за всі його помилки і за зраду, яку він заподіяв іншим людям, зокрема і мені. Він просив його пробачити за все. А я пробачила його давно! Пробачила за все: за біль, за образи, за переживання.

Ми розуміли, що нічого не можна змінити. Але наш роман ніби почався заново. Телефонні дзвінки, таємні зустрічі… Мене знову затягувало це почуття.

Пізніше я зрозуміла, що так і не змогла розлюбити його. Я кохала його кожною частинкою тіла, кожним подихом… Чоловік нічого не підозрював, але обманювати цю людину я не могла і не хотіла. Я розповіла Тимуру все. Він мене зрозумів. І відпустив. Я була безмежно вдячна цій людині за все: за любов, за відданість, за щирість, за роки, подаровані мені.

Я знову щаслива. Ми щасливі з моїм Ярославом. Ми йшли до цього щастя цілих 7 років. Але наша любов витримала все.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page