fbpx
життєві історії
З Яринкою ми обоє вчилися в медичному університеті у Львові. Та так склалася доля, що попрацювавши декілька років у державній поліклініці з невеличкою зарплатою, я вирішив назавжди покинути цю справу. І скажу чесно, жодного разу про це не пожалів. Жили ми дружиною у неї в Тернополі, бо своїм житлом поки похвалитись не могли. І тут ця ситуація… Вже декілька днів вона не виходить з моєї голови

З Яринкою ми обоє вчилися в медичному університеті у Львові. Та так склалася доля, що попрацювавши декілька років у державній поліклініці з невеличкою зарплатою, я вирішив назавжди покинути цю справу. І скажу чесно, жодного разу про це не пожалів. Жили ми дружиною у неї в Тернополі, бо своїм житлом поки похвалитись не могли. І тут ця ситуація… Вже декілька днів вона не виходить з моєї голови.

***

Коли приходиш на зустрічі випускників, в тебе завжди щось змінюється. Ти порівнюєш себе в минулому з собою в сьогоденні. Відзначаєш, які мрії здійснились, а які ні. Однокласники вже зовсім не такі, якими ти їх пам’ятаєш.

Ось і я нещодавно їздив до рідного міста на зустріч випускників. П’ятнадцять років минуло. Був там і мій найкращий друг. Ми з ним в школі були не розлий вода. Потім разом і в медичний вступили. Спілкування зійшло нанівець, коли я переїхав в інше місто. До речі, зі своєю дружиною я познайомився саме в медичному, а після весілля, ми стали жити в її рідному Тернополі.

Так ось, зустрілися ми з Ігорем, посиділи з однокласниками і поїхали далі удвох гудіти. Розговорилися, хто як поживає. Я вже говорив, що після університету одружився на своїй одногрупниці. Потім ми відбули практику і дізналися, що незабаром станемо батьками. Тому і поїхали жити до батьків дружини, адже своїми квадратними метрами ще не могли похвалитись.

Я пропрацював два роки в поліклініці, зарплата там невелика, і пішов працювати торговим представником. Тоді я назавжди покинув медицину. У Ігоря ж доля склалася зовсім інакше. Він досі неодружений і до того ж не довіряє жінкам. Цьому сприяє його робота. Він уже п’ять років працює в крутий лабораторії, де робить тести на батьківство. Так ось батьківство не підтверджується набагато частіше, ніж можна подумати.

Ігор розповів мені неймовірні історії. Наприклад, в багатодітній родині двоє дітей з п’ятьох виявилися від інших батьків; у однієї пари дочка була від рідного брата батька; або у однієї жінки було двоє дітей від різних батьків і жоден з них не від чоловіка. І всі чоловіки були впевнені в батьківстві. А дізнавалися з різних причин: хтось під час інших аналізів почав підозрювати, хтось при розлученні просто на зло дружині зажадав перевірку.

І ось мій друг побачив фотографію мого сина і задав очікуване питання: чому дитина руда? Я – брюнет, дружина – блондинка. Ми постійно чуємо жарти з цього приводу. Однак у своїй дружині я впевнений, тим більше її дідусь мав вогненний колір волосся. Я все йому зі сміхом пояснив, але він не втримався і відпустив жарт з приводу того, що коли дружина відчула, що стане мамою, ми ще жили окремо і хто знає…

Пожартували і роз’їхалися по домівках. А в мені поселилися сумніви. У своїй Яринці я не сумнівався раніше, але почуті історії не давали мені спокою. Адже це відбувалося в реальному житті, поруч з нами. А що якщо сім років я виховую чужу дитину? Може зробити потай тест і заспокоїтися?

А раптом він буде негативним? І навіщо я пішов на цю зустріч однокласників, тепер голова не на місці від цих сумнівів і питань.

Що мені робити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page