Свекруха моєї сестри, просто обожнювала свого єдиного сина. Жодна з дівчат, на думку Антоніни Степанівни, не була гідна такого скарба. Тому Антоніна Степанівна відганяла всіх дівчат від синочка.
Ближче до 55 років захотілося цій пані онуків. І, скриплячи серце, вона прийняла пасію свого сина Вовочки – мою сестру.
Жити новоспечена стала у свекрухи – Антоніна Степанівна і думки не могла допустити, щоб її синочок жив далі, ніж через стінку від мами. Та й працювати Вовочка, скажімо так, не любив.
Свекруха по-своєму намагалася бути гостинною: виділила молодим поличку в холодильнику і шафчик на кухні, а також намагалася не лізти в розмови подружжя.
Політика невтручання, втім, не заважала їй готувати три рази в день по дві зміни страв і пригощати цим синочка. Невістці їжу не пропонує – сестра може нагодувати сама себе.
Також Антоніна Степанівна не забувала щодня прати і штопати одяг Вовочки, а щоденна прасування одягу сина стала для неї своєрідним ритуалом.
Якщо чоловік сестри був не в настрої, свекруха відкликала сестру «нашептатися» і запитувала:
– Чому Вовочка такий сумний? Може, у вас в ліжку проблеми? Я можу підказати, не соромся, звертайся.
В результаті старань своєї матері, Вовочка був абсолютно впевнений, що його жінка має його доглядати, як малу дитину. Все частіше в сім’ї виникали сварки, під час яких на сестру сипався град докорів:
– Чим тобі знову моя мати не догодила? Вона цілодобово крутиться, як білка в колесі, щоб нам догодити. Спасибі б краще їй сказала.
З’явилася в родині довгоочікувана дитина, яка відразу стала просто епіцентром скандалів. Антоніна Степанівна любила онука до нестями. А ось мати внука, на її думку, була абсолютно ніякою. Якщо сестра збиралася з сином гуляти, свекруха відразу ж налітала і перевдягала дитини зі словами:
«Що за мода, в таку теплу погоду такі товсті колготки одягати? Перебери зараз же!»
«Що це за светр? Де та кофточка, що я купила? Вона легка і дихаюча!»
«Ти – не мати! Хіба мати може в такеначепити на дитину таку тоненьку шапку?»
«Зараз, мій хороший, бабуся тобі переодягне і підемо погуляємо. А таку маму в будинку залишимо, не заслужила.»
«Ось будете жити у себе вдома, одягайте дитину як хочете. У моєму будинку – я командую!»
Крім сина і внука, Антоніна Степанівна любила ще й себе. І тому почала хворіти. То мігрень, то радикуліт, то тиск скаче. На лікарів, таблетки, мазі і притирання стала йти левова частка сімейного бюджету.
Ось тільки хвороби виявлялися дивні – тільки в присутності моєї сестри. Яким би не був чоловік сестри, але навіть він зауважив цей взаємозв’язок. І вперше в житті Вовочка прийняв самостійне рішення: дружина повинна піти, здоров’я мами дорожче.
Сестричка зібрала речі, свої і племінника, і зібралася йти. Слідом за сестрою, що несе дитину в одній руці і чемодан в інший, бігла свекруха:
– Стій! Я не хворію, я здорова, повернися! Поверни онука! Я більше так не буду!
Слідом за мамою біг Вовочка:
– Мамо! Як? Ти не хвора? Ти мене обдурила? Як ти могла? Рідна, повернися, пробач!
Під ці крики сестра сіла в таксі і поїхала. Вже через пару годин, ми сиділи на кухні і пили чай. Сестра вирішила не повертатися до чоловіка в цей дурдом.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
