– З матір’ю вчора розмовляла по телефону! – розповідає тридцятирічна Василина. – Вона все про онука розпитувала. Так переживає за нас, за її словами, що ночами не спить, його фотками весь будинок у неї обвішаний. «Як там мій Мішенька?» – питає. А я їй – мам, кажу, лікар настійно рекомендує твого Михайлика цього літа на море везти! І не менше, ніж на чотири-п’ять тижнів. Після гаймориту…

Василиса важко зітхає.

– Я, говорю, мам, підібрала максимально бюджетний варіант поїздки на Чорне море! – розповідає Василина. – Кімнату знімемо в приватному секторі, готувати буду сама, головне – море. Допоможи грошима! І що ти думаєш – відразу їй колись стало розмовляти, щось там на кухні закипіло в неї, «ой, пробач, давай потім поговоримо». А коли потім щось? Ясно, що ніколи! Не хоче мама грошей дати онукові, ось і все!

… У Василини звичайнісінька сім’я: чоловік і майже семирічний син Міша, який у вересні збирається в перший клас.

Зараз дитина ходить в садок, дорослі працюють, платять іпотеку. Втім, Василина не так працює, скільки сидить на лікарняних: син її, на жаль, не вилазить з ГРВІ.

– Начальниці моєї пам’ятник потрібно поставити, як вона терпить це все! – зітхає Василина. – Слава Богу, жінка розуміє попалася, у неї самої двоє дітей, великі вже.

Цієї весни хворіли якось особливо жорстко, і лікар, закриваючи лікарняний, порадив – як тільки, мовляв, стане тепло, кидайте все і на морі. Дихайте, купайтеся, сидите на березі з дитиною. Повинно допомогти.

Ну, по крайній мірі, гірше не буде точно.

Василина і сама розуміє – треба щось робити, так далі тривати не може. Начальниця у неї лояльна, але в останній раз навіть вона сказала, що все це ненормально, і треба щось робити. Якось лікувати дитину.

– Звичайно, їдь на море! – сказала начальниця. – Відпустку дамо. Знайди гроші, придумай що-небудь. У матері попроси! У пенсіонерів завжди є сума про запас, вони без копійки не живуть. Ну тут винятковий випадок, повинна ж бабуся розуміти. Лікар рекомендував! Зрештою, скажи – в борг. Потім віддаси!

…Про море Василина думала і сама, ще до розмови з лікарем.

Соромно зізнатися, але вони зі своїм кредитом,  Мішу не возили на море ще жодного разу, хоча провернути все можна досить бюджетно. Василина все порахувала. Поїхати плацкарти, житло зняти простіше, без кондиціонерів, і дешевше, не в безпосередній близькості, нічого, поїздять на пляж маршрутці.

Готувати будуть, продукти що тут, що там з мережевого супермаркету – різниці немає. Розваг і покупок – по мінімуму, ну, їм до економії не звикати…

Але навіть в такому режимі потягнути поїздку їм буде непросто… Чесно кажучи, Василина сподівалася на матір. Гроші у Ольги Сергіївни є, і вона цього не приховує.

Навпаки, любить цим похвалитися – мовляв, ось я навіть з пенсії примудрилася накопичити певну суму з п’ятьма нулями, а ви живете від зарплати до зарплати, фу. Так не можна, треба відкладати, хіба мало що…

При цьому Ольга Сергіївна трохи лукавить – збирає вона не тільки з пенсії, а й здає в оренду квартиру своєї матері.

Хоча живе вона, звичайно, скромно. Нічого зайвого не купує, витрати чітко планує, витрати фіксує, збирає чеки. А все заощаджений несе на вклад…

– Каже, Мішку любить, переживає за нього! – ледь не плаче Василина. – При цьому від розмов про море йде! Прекрасно знає, яка у нас ситуація – я всю весну на лікарняному просиділа, нічого не заробила. Зарплата чоловіка – на кредит і їжу. А нам ще сина в школу збирати… Гаразд, я знала, що так буде! Я тільки не розумію, як так можна: за Мішку переживає, а грошей для нього шкодує… Так хіба буває?

Як вважаєте, любляча бабуся в такій ситуації повинна дати грошей? Зрештою, мова про здоров’я єдиного внука.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.