fbpx

За оренду квартири ми не мали чим платити, коли почалась, тому коли свекруха запропонувала переїхати в її дім, ми погодилися. Я знала, яка вона “добра” не з чуток, але іншого вибору не було. Два місяці було все добре, а згодом я почала помічати її “сліди” в нашій кімнаті. Справжнє обличчя Марії Іванівни відкрилося перед Великоднем. Та я зуміла знайти спосіб її “наказати”

За оренду квартири ми не мали чим платити, коли почалась, тому коли свекруха запропонувала переїхати в її дім, ми погодилися. Я знала, яка вона “добра” не з чуток, але іншого вибору не було. Два місяці було все добре, а згодом я почала помічати її “сліди” в нашій кімнаті. Справжнє обличчя Марії Іванівни відкрилося перед Великоднем. Та я зуміла знайти спосіб її “наказати”

Через скрутне фінансове становище і в Україні, в місті стало лячно жити, ми з чоловіком, все обговоривши, вирішили переїхати на деякий час пожити до його мами в село, там, як не крути, а безпечніше, до того ж і економія на оренді.

Свекруху мою звати Марія Іванівна. Вона була щедрою, доброю і нічого від нас не вимагала. Здавалося, все буде добре. Але це було лише до того часу, поки я не дізналася, що свекруха тишком-нишком пробирається до нашої кімнати і нишпорить у моїх особистих речах.

Ситуація в Україні змусила нас жити разом з матір’ю чоловіка. Але моя свекруха вирішила нас трішки “здивувати”своїм вчинком.

Можна сказати, що ми з чоловіком раптом опинились майже без грошей. сильно вплинула на наше життя, і ми почали рахувати кожну копійку. Я в декретній відпустці з маленькою донечкою, їй лише два рочки.

Чоловік звернувся до матері. Живе вона сама у великому будинку в селі. Грошей накопичила і живе непогано. На диво, вона сама запропонувала нам дах над головою. Вона була дуже милою на початку.

– Не давайте мені ніяких грошей. Ми ж рідні люди, що я, не розумію, чи що, – сказала вона, і у нас на душі полегшало.

Вона дозволила нам жити, виділивши одну половину будинку, куди входило дві кімнати. Я не боялася повторювати Марії Іванівні, наскільки я вдячна за її добро. Я пропонувала їй допомогти прибрати весь будинок або попрацювати в саду влітку.

– Я звикла все робити сама, — відповіла вона мені. Зрештою Василь знайшов нову роботу. Хоча зарплата була в рази менша, але і це добре.

Перші два місяці спільного життя минули добре. Марія Іванівна готувала для нас їжу або ходила гуляти з маленькою Златкою. Я майже подумала, що помилилася у своєму судженні щодо неї. Я завжди думала про Марію Іванівну як про людину, яка нікому нічого доброго не бажає. Але вона була до нас мила.

Перша підозра, що вона “заповзає” до наших кімнат, коли нас немає вдома, виникла перед Великоднем. Я тоді купила по акції собі пальто, але так вийшло, що його ніхто, навіть чоловік, не бачив. Пальто я відразу ж повісила в шафу. Ми зі Златкою тоді гуляли довго на вулиці, а вже ввечері, коли Василь прийшов з роботи, і ми всі разом сіли до вечері, свекруха так єхидно спитала, чому я не показую їм свою покупку, і скільки взагалі ця “краса” коштує.

Потім через деякий час я побачила в кухні свої кухонні рушники. Вони були зовсім нові і лежали в тумбі ще запаковані. Мені не шкода, але просто це підтверджує той факт, що свекруха риється в моїх речах, а мені це не приємно.

Я дуже обережно запитала її, що вона весь час шукає в наших кімнатах, а свекруха єхидно відповіла: “Добре, більше в свою кімнату, тобто вашу, я ногою не ступлю”.

Кілька разів повторювалося, що речі не на своїх місцях. Я хотіла, щоб ми з чоловіком замикали наші кімнати на ключ. Але Василь сказав мені, що це може виглядати дивно в очах моєї матері, і відхилив мою пропозицію.

Тому я придумала для неї хитрість. У всіх підозрілих ящиках, куди свекруха могла сунути свого “носа”, я написала записки з таким змістом: “Тут немає нічого цікавого”.

У всіх місцях, куди вона могла пролізти, я розклала записки з різними повідомленнями. Я з нетерпінням чекала моменту, коли вона зрозуміє, що я знаю про неї, і відпустить це.

Це зайняло небагато часу. Влітку ми разом сиділи на кухні за столом. Вона щось діставала з кишені, і одна записка випала. Вона відразу почервоніла. Марія Іванівна швидко взяла її і зім’яла. У мене таке відчуття, що відтоді в нашій кімнаті і духу її не було.

Я дуже надіюсь, вона зрозуміла, що влазити в чиєсь особисте життя не дуже то й гарно. Сподіваюся, більше такого не повториться.

Що скажете? Правильно я вчинила?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page