Одного дня до нас на роботу прийшла нова співробітниця Ірина, гарна, струнка, видна дівчина. Це було кохання з першого погляду.
Стосунків у мене не було, вирішив не губитися. Підійшов до неї в обідню перерву і запропонував влаштувати екскурсію офісом, заодно познайомити з усіма.
Будівля велика, тож час поспілкуватися було. Я остаточно зрозумів, що точно закохався.
Чесно кажучи, з цього дня на роботу я почав ходити з таким полюванням, з яким ніколи ще не ходив.
Я надавав знаки уваги, то пригощу шоколадкою, то каву принесу, часто разом обідали. Сильно набридати теж не хотілося.
Все йшло за планом, залишалося лише набратися сміливості та запросити її на побачення. Єдине, що бентежило, я не знав, чи є в неї хтось.
Наприкінці тижня, обідаючи вкотре разом, зайшла розмова про вихідні, з’ясувалося, що її планів не було.
То був мій шанс. Я наважився і запросив її до ресторану. Вона погодилася, сказавши, що буде рада, ближче зі мною познайомиться. Із цього моменту у нас все й закрутилося.
За півроку вона переїхала до мене. Проживши разом 1,5 роки, я вже всерйоз почав замислюватися про те, щоб зробити пропозицію.
Як раптом її ставлення до мене стало змінювати, на жаль, не на краще, а ще трохи пізніше вона взагалі сказала, що нам краще пожити якийсь час окремо. Зібрала речі та поїхала.
Для мене це був справжній удар. Ось так без жодних пояснень. Як з’ясувалося пізніше, причини були. У неї з’явився інший (бачив, як підвозив її кілька разів на роботу).
Було дуже неприємно, я навіть змінив роботу, аби її більше не бачити. У такому депресивному стані я прибував два роки після розлучення.
Інших стосунків не заводив та й не хотів, надто неприємно було від цих.
Днями, як ні в чому не бувало, пише мені та просить про зустріч. Спочатку хотів сказати пару слів аби заьула мене, але потім стало цікаво, чого вона хоче.
Зустрілися, вибачилася, сказала, що зробила помилку і дуже шкодує про неї. Два роки мучилася, думала про мене, хоче знову налагодити стосунки.
Вдав, що не цікаво, а сам поплив, надто сильні почуття до неї… Що не знаю. Адже люблю її й досі, але й прощати не хочеться. Дуже мені непросто.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
