fbpx
життєві історії
За рік до свого 60-го ювілею, я надумала подати на розлучення. Діти наші вже дорослі, у них своє життя. Квартиру я залишила Антону, оскільки це його спадок, а сама переїхала на квартиру до сина, яку він здавав в оренду. Я ні про що не шкодую. Нехай Антон мені золоті гори пропонує, я не передумаю

За рік до свого 60-го ювілею, я надумала подати на розлучення. Діти наші вже дорослі, у них своє життя. Квартиру я залишила Антону, оскільки це його спадок, а сама переїхала на квартиру до сина, яку він здавав в оренду. Я ні про що не шкодую. Нехай Антон мені золоті гори пропонує, я не передумаю.

Кажуть, що перед тим, як вийти заміж, потрібно добре роздивитися чоловіка. Як кажуть, з усіх боків. Але коли я була молодою, час був не той. Неможливо, треба було разом пожити, протестувати один одного, як кажуть, та й якби ми з чоловіком довго ходили б, м’ялися, вже й люди дивно дивилися б на нас. Я якраз навчалася в інституті, мені 19 років, Антону 25 років.

Ну що зустрілися, сподобалися один одному. Позустрічались від сили місяці зо два і я стала його дружиною. Подобався мені Антон просто до неможливості. Ну, гарний чоловік він був дуже, навіть подруги всі заздрили, мовляв, діти красиві будуть дуже. Але толку від тієї краси. Вже на третій день нашого шлюбу почала розкриватися справжня сутність чоловіка.

Такого кепського характеру, як у нього, я в житті не бачила. Прасувати все, абсолютно все – починаючи від шкарпеток і нижнього і закінчуючи ганчірками на кухні. Їсть він лише свіжоприготовлену їжу. Суп і борщ, які постояли кілька годин — тут же треба виливати, бо ще “буря” буде, що я його “на хмаринку” відправити хочу. Готувати всю їжу лише після того, як погодила з ним меню. У будинку має бути завжди ідеально чисто – не дай Боже, десь крихта хліба впала – буря.

І добре, якби ми разом прибирали, готували. Але ні, все було лише на мені. Я ще й навчалася, а потім уже й працювала. Мені доводилося все встигати — і працювати, і вдома все робити, там й діти пішли. Син і дочка, одразу ж двійня на світ з’явилася. На мені ще двоє дітей. Дітям було по три роки, як Антон втратив роботу. Окрім постійного навантаження вдома та на роботі, мені ще й доводилося його ниття слухати, бути його слухачем.

Смішно, що коли я втомлювалася і просто падала від втоми, мене ніхто слухати не хотів, розуміти навіть не хотів. У відповідь Антон мені завжди казав, мовляв, а що ти хотіла — ти ж жінка, ти ж повинна, ти ж мати, ти ж зобов’язана. Як мені було гірко та прикро, словами не описати. Але нічого я не могла тоді вдіяти.

Діти вже виросли, мають свої сім’ї. У 59 років, після чергових причіпок чоловіка я стала замислюватися про розлучення. Хто мене і як тільки не лякав. Мовляв, залишусь одна на старості, не буде кому води принести. Так чоловік мені й так не приносив, коли я просила.

На його думку, мої 39 на градуснику, завжди було “нісенітницею”, а в нього тільки голова заболить — тут же всіх на ноги треба поставити. Егоїст він, егоїст був завжди. Одним словом, я ризикнула і подала на розлучення, син має квартиру, яку він раніше здавав, я поїхала туди жити. Діти мене підтримали. Ось уже пів року я живу одна і щастю моєму немає меж.

Я вільна та щаслива. Антон, звичайно, намагається мене повернути, але я не повернуся до нього, хоч би він мені золоті гори пропонував. Не треба мені більше такого “щастя”.

Так що якщо вам у шлюбі погано – йдіть, не оглядаючись! Не чекайте, поки пенсія настане!

Фото ілюстративне