fbpx

За словами свекрухи, не тільки вона повинна піклуватися про добробут новоствореної осередку суспільства, але ми також повинні внести свій посильний внесок у цю благополуччя. Позиція свекрухи, що ми повинні її молодшому синові – була мені абсолютно незрозуміла: – Навіщо вам 2 машини? Що за дурощі – по машині на кожного. Одну Дмитрику віддайте, він буде Настуню на роботу возити!

У свекрухи з’явилася чергова ідея фікс: ми з чоловіком повинні віддати одну нашу машину, родині її молодшого сина.

Діма, брат чоловіка, нещодавно одружився на своїй дівчині Насті. Живе молодь у свекрухи, на всьому готовому, і у вус не дме.

За словами свекрухи, не тільки вона повинна піклуватися про добробут новоствореної осередку суспільства, але ми також повинні внести свій посильний внесок у цю благополуччя. Позиція свекрухи, що ми повинні її молодшому синові – була мені абсолютно незрозуміла.

– Навіщо вам 2 машини? Що за дурощі – по машині на кожного. Одну Дмитрику віддайте, він буде Настуню на роботу возити.

Винос мозку з приводу «абсолютно зайвого у вашій родині автомобіля», триває вже два тижні. У суботу, о 7 ранку, пролунав дзвінок у двері. Відкрила – а там ціла делегація: свекруха та Дімочка з Настусею. Веселі такі, бадьорі.

– Ви ще спите чи що? Збирайтеся, поїхали, – скомандувала свекруха під радісне хихикання своїх молодших родичів.

Мій ще сплячий мозок не придумав нічого кращого, ніж сходити розбудити чоловіка і повідомити йому «надзвичайно приємне» звістка:

– Зай, це до тебе.

Випровадивши чоловіка в коридор до сімейства, я вляглася в ліжко і щосили намагалася зловити за хвіст мій сон. Не вийшло: розмова в коридорі вийшов на новий рівень гучності. Зовсім у людей совісті немає: ранній ранок суботи – це ще пізня ніч п’ятниці, ну хто в гості в такий час ходить?

Пролунав феєричний за своєю гучності крик свекрухи:

– Ти мені більше – не син!

Слідом за криком пролунав не менше феєричний удар залізних дверей об залізний косяк. Сусіди нас точно зненавидять.

– Чого приходили? – поцікавилася я у чоловіка.

– Машину їхати переписувати, – зітхнув чоловік і тут же єхидно додав. – На твою ластівку, між іншим, лапу накласти хотіли. Настя, бачте, «червоненьку хоче». Наступного разу сама відбиватися будеш.

– Не відстануть? – приречено запитала я.

– Ні. – не менше приречено погодився чоловік.

Чоловік пробув «Не сином» рівно три доби. Вже у вівторок улюблена свекруха зателефонувала йому і великодушно дозволила «спокутувати свою провину»:

– Насюша ногу потягнула, в лікарню її звозити. А віддав би машину Дмитрику, не стала б тебе турбувати. Зовсім дружина твоя знахабніла – нікуди без машини. Я ось, в молодості, все пішки з вами, на свіжому повітрі. Он які богатирі зросли. А вона тобі кого народить? Курча?

Чоловік нікуди не поїхав. Він подзвонив Насті і повідомив їй, що викликав їй таксі.

Черговий дзвінок мамани чоловіка, застав нас в досить пікантній ситуації. Ми затихли – авось подзвонить один раз і відстане. Нам не пощастило – телефон наполегливо співав кожну хвилину.

– Візьми вже трубку, не відчепиться адже. І звук вимкнути не забудь, – повчала я свою другу половинку.

Привід для дзвінка у свекрухи був вельми серйозний:

– Настя сидить там в машині, таксист її не пускає. Оплата твоя не пройшла. А вона до лікаря спізнюється. Ти давай розберися там, що з оплатою.

– Яка оплата, мамо?

– Ти ж сам сказав бідній дівчинці: «Я тобі таксі оплатив». А оплати то тю-тю! Ти поквапся, а то вона каже – лічильник капає.

– Мамо, раз Настя піде зараз в лікарню, нехай до лора заодно загляне, у неї явні проблеми зі слухом. Я їй сказав: «Я тобі таксі викликав». Платити я не обіцяв.

– Як це – не обіцяв? Ти ж ти відмовився сам везти – тобі і платити. І швидше!

Чоловік кинув трубку, важко зітхнув і відключив телефон.

Через кілька годин, задоволені, ми лежали в обнімку і дивилися серіал. Гарне адже не може тривати вічно? Сигналізація на моїй машині заверещала благим матом.

Ми з чоловіком виглянули у вікно: евакуатор намагався занурити мою машину під керівництвом невгамовної свекрухи. Якщо прибрати з ситуації знайомі обличчя, то мою машину банально намагалися викрасти.

– Не піду, – вперлася я. – Знову вона мені настрій на тиждень вперед зіпсує. Сам іди – твоя адже мати.

– У, зрадниця. А обіцяла: і в горі, і в радості. А сама? Слухай, а може поліцію викличемо? Нехай з викрадачами розбираються, а? – благально подивився на мене чоловік.

– Та ти що, ми ж не звірі. Гаразд, підемо разом. – важко зітхнула я.

Машина була дивом відбита. За кермом евакуатора був Вася, свекрухін племінник. Васю налякали поліцією, свекруху – переїздом в іншу країну назовсім. Вона пообіцяла відстати від машини раз і назавжди. Свекруха стримала обіцянку – про машину вона навіть не заїкалися. Тепер у неї нова ідея:

– Син, у вас адже велика квартира, а Дімочка з Настусею туляться у мене в маленькій кімнатці. Ви повинні вашу квартиру віддати молодим.

– Мамо, а чому ти саме з нас все вимагаєш для Діми? – задав чоловік цілком логічне запитання.

– Я ж мати, я повинна піклуватися про дитину! – з запалом заявила йому свекра.

А мій чоловік їй не син хіба? Чому це справедливо: у старшого відібрати, молодшому віддати?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page