fbpx

За столом Лідія Петрівна почала жалітися, що їй важко і скучно одній, що вона хоче, щоб ми частіше навідувалися. І після її ще деяких нарікань я і сказала те, що було в мене на язику. – Будете нити, ми вас в дім пристарілих влаштуємо. Там, таких як ви, багато. Скучно точно не буде. – Ось свекруха і образилась. – А що я таке сказала? Я ж пожартувала, як і ви недавно з Данилком. – Вже кілька днів від Лідії Петрівни ні дзвінка ні повідомлення

І лише коли я сказала свекрусі в такому дусі, як вона звернулася до мого сина, свого онука, та зрозуміла, що справді була не права. Хоча, може й не зрозуміла…

Я вийшла заміж, коли мені було двадцять чотири. Іван мій на чотири роки старший. Я вважаю, що це гарний вік, щоб створювати сім’ю. Тільки моя свекруха ніяк не могла зрозуміти, що ми вже з Іваном давно не діти.

Через день вона приходила до нас, бо треба ж навчити невістку, як підлогу мити, і що потрібно оцту до водички хлюпати. А рушники треба виварювати на плиті, щоб вони чистенькі були.

Лідія Петрівна лізла туди, де її не просили, чим мене дуже дратувала, хоча прекрасно знала, що я готова до сімейного життя.

Мої батьки мене маленьку залишили на діда з бабою і поїхали на заробітки. Правда, в дві різні країни. На даний час вони розлучені. Тато створив нову сім’ю, в мене є ще братик, а ось мама живе вже довгий час з італійцем. Мене ж виховувала бабуся з дідусем.

Батьки, щоб загладити свою провину, купили мені в області двокімнатну квартиру, в якій ми з чоловіком і живемо до сьогоднішнього дня.

Бабуся мене навчила всього. В десять років я не лише вареники ліпила, а й місто на них сама замішувала. Саме бабуся привила мені любов до приготування страв і до чистоти в домі. Саме тому з цим в мене проблем ніколи не було.

Я працюю в перукарні, ніколи не сиділа без діла і робота в моїх руках кипить.

Тільки Лідія Петрівна хотіла завжди показати, що вона мудріша і все знає краще.

Коли на світ з’явився наш синок, та постійно вчила мене, чому підгузки то погано, а на манці її діти виросли, ось які дужі та красиві.

Трішки легше стало, коли Данилко пішов в три рочки в садок. Вже не було такої причини приходити і повчати свою невістку. Але скажу відверто, такі люди завжди знайдуть причину припертися без будь-якої на те причини.

Чоловік був зайнятий роботою, тому в наші зі свекрухою справи не ліз, а я якось вже до Лідії Петрівни звикла.

На даний час Данилку п’ять років. Він розумний, хоч і трішки капризний хлопчина.

В понеділок я мала затриматись на роботі, тому попросила свекруху забрати онука після садка до себе.

Так все і сталося. Але дома мене чекав сюрприз.

– Мамочко, правда ти з татом мене до інтернату не відправиш?

– З чого ти таке взяв, любий?

– Мені бабуся сказала, що таких нечемних дітей всі батьки в інтернат здають.

Я була сама не своя від почутого, тому нагодувавши сина я відправила його в свою кімнату, а сама взялась телефонувати Лідії Петрівні.

– Ой, а що я такого сказала? А як інакше його виховати гідно? Розбалували ви Данилка. А мені тепер все виправляти.

– Своїм вихованням ви його просто налякали. Щоб я більше такого не чула! Ви мене зрозуміли?

– Не видумуй, Олено, нічого я такого не сказали. Всі так дітей лякають і Данилко не виключення.

А через тиждень ми були в гостях у свекрухи.

І за столом Лідія Петрівна почала жалітися, що їй важко і скучно одній, що вона хоче, щоб ми частіше навідувалися.

І після її ще деяких нарікань я і сказала те, що було в мене на язику.

– Будете нити, ми вас в дім пристарілих влаштуємо. Там таких як ви, багато. Скучно точно не буде.

Ось свекруха і образилась.

– А що я таке сказала? Я ж пожартувала, як і ви недавно з Данилком.

Вже кілька днів від Лідії Петрівни ні дзвінка ні повідомлення.

Але я надіюсь, що до неї дійшло, що таке дітям не приємно чути, та й взагалі – не говориться.

А ви лякаєте своїх дітей дядьками, тьотями, гавами і інтернатами досі?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page