iBilingua

Хочу з вами поділитись своєю історією. Коли ми побрались з чоловіком, то домовились, що будемо жити з його батьками. Відразу скажу, бути в невістках, це не легко, це був важкий етап в моєму житті.

Батьки мого чоловіка вже на той час були пенсійного віку, адже Мирослав, так звати мого чоловіка, наймолодша дитина в сім’ї і привели вони його на світ близько сорока років.

А відтак у Мирослава був ще старший брат і сестра, які на той час вже жили окремо зі своїми сім’ями.

А в мене в сім’ї був ще менший брат, тому ми так і вирішили, що своє сімейне гніздечко будемо вити разом з батьками Мирослава, адже вони вже люди літнього віку і як не крути, їм самим вже потрібна підтримка і допомога.

Та життя таке непередбачуване. Сталось так, що свекруха сильно занедужала. Вона повністю злягла. В нас на той час було двоє маленьких дітей.

Брат мій одружився і переїхав з дружиною в місто жити, в цей рік і відійшов у вічність мій батько і мама дуже важко це переживала.

Скажу відверто я розривалась на дві половинки, жила на дві сім’ї.

Не могла залишити маму на самоті і відповідно жити з чоловіком було нестерпно в невістках, адже за мамою був потрібен постійний догляд.

Тато Мирослава наче з розуму зійшов, на старості літ почав заглядати до чарки, а це постійні верески, суперечки, я не могла дозволити, щоб діти жили в таких умовах і вирішила переїхати до своєї мами.

Чоловік віднісся з розумінням, і не перечив, а навпаки сказав, що так буде краще для наших дітей. Так, жити було дуже важко, чоловік постійно їздив то до батьків, то нас провідати.

Ви запитаєте, а де ж інші діти? Чому вони не допомагали? Брат Мирослава в той час був закордоном на заробітках і з певних причин не міг приїхати, ну а сестра не захотіла, адже влаштовувала своє сімейне життя і відмовила.

Батьки ще швидше переписали будинок на Мирослава, тому ми відчували обов’язок перед ними, що саме ми маємо їм бути опорою в старості.

Так ми з чоловіком жили довгі шість років. Коли не стало батьків ми все ж таки вирішили жити з моєю мамою, адже вже на той час їй була потрібна наша допомога.

Той будинок, який ми облаштовували в Мирослава, ми вирішили що будемо їздити час від часу і пильнувати за ним, залишили всі меблі які прикупили, адже життя швидкоплинне і не помітимо, як наші діти підростуть і вже буде для когось із них своє житло.

Читайте також: Я вже й змирилася, що з хати гроші зникли, поки одного дня син з невісткою не запросили нас в гості. Дорога була довга і важка, я попросилася трішки полежати, бо ноги гуділи. – Добре, мамо. Ми за той час стіл накриємо. – Коли я підняла голову, то побачила на серванті ту саму коробочку, в яку так довго відкладала гроші, щоб мамі пам’ятник гарний зробити. Того дня я не стала підіймати ту тему. Не хотіла псувати дітям настрій. До того ж, наша Юля при надії

Сьогодні до мого чоловіка зателефонувала його сестра, сказала що розлучається з чоловіком і з своїми синами хоче піти жити на батьківську хату, сказати що це для нас подив, це не сказати нічого.

Чоловік каже, що не може відмовити сестрі, а я не можу його переконати, що так не справедливо, і вона не заслужила жити там.

Підкажіть мені, як переконати чоловіка, не пускати свою сестру в наш будинок? Адже може статися так, що вона туди заселиться назавжди.

Автор – Успішна Емма

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для  ibilingua