За тиждень до весілля в мою квартиру подзвонила Ольга Яківна. Без попередження, вся запихана.
– Оксанко, ти ж ще прикраси на весілля не купила?
– Купила! А ви що, хотіли, щоб я за день до торжества по магазинах бігала?
– Ой, вибач! Я щось закрутилась з цією підготовкою. Що я хотіла… А ти можеш свої на другий день одягти – на поправини, а мої на весілля? Вони такі гарні, та й до сукні будуть тобі личити.
Я не могла відмовити свекрусі, тим більше, прикраса й справді була дуже гарна і цінна – старовинна річ.
Коли Оксана одягла сукню, а потім доповнила її кольє, сережками, та каблучкою, вона виглядала неперевершено.
Ольга Яківна не хотіла цього шлюбу, невістка не з багатої сім’ї, що вона могла дати її улюбленому і єдиному синові? Тільки ось Нестор був при своїй думці і дуже любив цю дівчину і ніяких доказів матері не сприймав всерйоз.
Ольга Яківна любою ціною хотіла розлучити голубків. Не раз вона відкривала свою “чарівну” книгу, і робила крок за кроком все, що там написано.
– Лиш би Нестор не увійшов до кімнати, бо це потрібно робити саме о 19 годині.
Результату її дії не принесли, і тут то вона й вичитала в якомусь старому журналі, про прикраси. Спершу вона довго приговорювала, а потім наречена повинна була їх одягти на весілля. А коли вже діти будуть стояти перед вівтарем – загадати бажання…
– Справа буде зроблена.
І дійсно, спочатку, все пройшло, як хотіла Ольга Яківна. Прикраси на нареченій, священик читає якусь молитву. Тільки Ольга Яківна не може ніяк сформулювати своє бажання. Може так впливає церква на все це і намагається захистити того, на кого направлено потік, але в кінці кінців сама жінка так і не зрозуміла, що вона побажала.
Минуло двадцять років. Ольга Яківна за порадою племінниці, продала свою квартиру в області і купила собі невеличку хатинку в селі.
Потім почались проблеми зі здоров’ям. Через пару місяців її звільнили з роботи, де вона була на керівній посаді. Все крок за кроком почало валитися під її ногами.
Тепер вона сидить на обшарпаній лавочці і згадує, що під час служби вона просила небеса, щоб ті зробили так, щоб очі її не бачили Оксану.
Все так і сталося. В село молодята приїжджали не часто, а якщо і їхали, то лише Нестор, бо Оксана тримала в руках борозди їх сімейного бізнесу – жилка торгаша завжди в ній була присутня.
А нещодавно в село приїхала вже онучка Ольги Яківни.
– Ба, дивись, яку каблучку мені Артем подарував – заміж кличе!, – показала їй щаслива Зорянка.
– Дуже гарна! Нехай твоя доля буде щаслива. Тільки чуєш…, якщо майбутня свекруха щось тобі буде пропонувати, не погоджуйся.
– Ба, ти чого? Не вірю я у всі ці забобони.
– Ой, не забобони це доню, не забобони. Я то в тому толк знаю…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
