fbpx
життєві історії
За волею долі, через два роки я також повернулася у рідне містечко. Вже наступного дня, прикупивши деяких делікатесів я пішла провідати подругу дитинства. І як би вона не старалася показати радість, її очі все видавали. – Розказуй як є!, – сказала я, а та просто стала лити сльози

Люба та я були подружками ще з садку. Потім разом навчалися у школі. Вона мені, якщо чесно, була як сестра, тому що я завжди мріяла про близьку рідну людину, адже я була єдиною дитиною в сім’ї. А тут з’явилася Люба, яка дуже вихована, добра, і завжди ділилася зі мною шоколадкою. Хіба не чудова дружба?

Роки минали, і незважаючи на те, що після школи ми поїхали вчитись у різні міста, обидві намагалися підтримувати контакт і зустрітися, коли виходило. Відразу після університету Люба вийшла заміж, бо вже була при надії. Хлопець був з нашого міста, тому подруга повернулася назад. Мене теж життя через два роки після закінчення університету потягло назад до рідного міста. Мама погано себе почувала, їй потрібен був догляд, а я була єдиною дитиною та опорою.

У Люби тим часом підростала дочка, начебто і її сімейні стосунки були гарні. У всякому разі, вона жодного разу ні на що мені не поскаржилася. Але з роками я помітила, що Люба тьмяніє просто на очах. Вічно втомлена, з сумним поглядом.

Коли я приходила до неї в гості, вона з якимось тремором у руках наливала мені чай і намагалася показати усмішку, яку їй показати було не дуже легко. Скільки разів я не питала, у чому річ, вона відповідала, що втомлюється на роботі, ось і все.

Правду я дізналася лише згодом. Якось Люба зателефонувала мені посеред ночі, попросила приїхати. Я приїхала — вся в сльозах, подруга сиділа на холодному кахлі і стала мені розповідати, що її покинув чоловік.

Він їй “наставляв роги” три роки, вона мовчала, думала, що погуляє та повернеться, все буде нормально, як раніше. Але ні, ось він пішов і тепер Люба залишилася сама з п’ятирічною донькою на руках, ще й у чужій квартирі. За роки шлюбу подружжя так і не нажило власного житла. Тієї ночі я залишилася у подруги, щоб допомогти їй впоратися з цим станом.

Ось уже пів року, як Люба одна з дитиною, і вона ледве-ледве зводить кінці з кінцями. На роботі платять копійки, іншу роботу і не знайти. У холодильнику завжди пусто, чоловік колишній взагалі не платить аліменти, зате відпочиває на курортах зі своєю новою любов’ю.

У Люби ще є батьки, сестра, яка старша за неї. Сестра, до речі, має власний бізнес, але вони навіть не спілкуються. Сестра все розповідає, що дуже зайнята. Вся майже зарплата Люби йде на оплату житла, комунальних послуг та трохи на їжу. Мені її дуже шкода, бо коли йду до неї в гості, завжди приношу якісь продукти. Ви б бачили, як щаслива її дочка бачити шоколадку. Ту саму, з якою Люба завжди ділилася зі мною.

Фото ілюстративне