Я від самого народження живу в селі. Тут я вчилася, тут полюбила, вийшла заміж, тут же і залишилася вдовою з малолітнім Назарчиком на руках. Але я не сумувала, адже на моїх плечах були город, будинок, господарство, підростаючий син. Назар завжди радував мене своїми успіхами, хлопчикові виповнилося 11 років, як відбулися ті події, про які я хочу розповісти.
Не так давно, років зо два тому, в наше село приїхала Олена з двома синами. Її старший хлопчик, Вова, ровесник мого сина, хлопчаки вчилися в одному класі, а молодшому, Андрійкові, було 5 років.
Ми жили на одній вулиці, часто бачилися з сусідкою, з часом здружилися і стали заходити в гості одна до одної. Вдень, коли стояла спека і неможливо було працювати в городі, ми в альтанці накривали стіл і пили чай зі смачними булочками або пиріжками. А прохолодними вечорами прогулювалися по вулиці з подругою або сиділи за келишком чогось цікавішого, ніж чай.
Назарчик хотів новий велосипед. Я, хоч і не працювала, але отримувала допомогу на дитину, та й квартиру здавала в місті, гроші були, але відразу віддати таку суму за транспорт для сина я не могла. Ми вирішили підкопити трохи. Розмова була в березні, а вже в червні я з Назаром поїхала в місто за довгоочікуваною покупкою.
Назар дуже радів подарунку, не міг натішитися ним, їздив по вулицях з ранку до вечора. Я навіть тимчасово втратила помічника по господарству, настільки хлопчик захопився велосипедом. І, звичайно, з ним завжди був його друг Вова. Однак у дитини не було велосипеда, і він просто спостерігав, як Назар катається.
Одного разу Назар прийшов подряпаний, в порваній одежі. Я почала з’ясовувати, в чому справа. Він говорити не хотів, але я змогла допитатися, що Вова попросив велосипед покататися, а мій син йому відмовив. Тоді хлопець почав бійку. Назар більше Вови, тому він зміг дати достойний опір…
Я вилаяла сина, адже не можна битися з друзями.
А ввечері прийшла моя подруга Олена. Я, як завжди, привітно усміхнулася, але жінка почала з образ і крику.
За її словами виходило, що мій син сам напав на її дитину, та ще хизувався багатством. Всі мої спроби хоч щось пояснити припинялися криком Оленки. Зрозуміло, що я теж розлютилася, і ми сильно посварилися, адже колишня подруга почала кричати привселюдно такі речі, про які не варто говорити. Вона пригадала всі плітки, якими я з нею довірливо ділилася в наші теплі вечори. При цьому біля нас вже зібралася чималенька юрба, і я бачила обличчя тих односельців, про кого ми самозабутньо пліткували з сусідкою.
Лайка наша нічим не скінчилася, Олена мене обізвала всілякими неприємними словами і пішла.
Наступного дня я помітила, як відношення людей в селі до мене різко змінилося. У магазині продавщиця тітка Віра вперше за 30 років не відповіла на моє вітання, товари вона мало не кинула в мене, сусідки на вулиці не віталися і навіть не оберталися на вітання.
Вдома я застала засмученого Назара. Місцеві діти на нього накинулися з криками, що його мама пліткарка і скандалістка, намагалися відібрати велосипед, але техніка не постраждала.
Мені було неприємно і образливо бачити все, що відбувається. В чому я винна? У тому, що дружила ні з тією людиною і дуже довірилася? Або в тому, що можу своїй дитині купити велосипед, а вона – ні?
Так минуло два тижні. Люди як і раніше не хотіли зі мною говорити, я стала часто бачити Олену, яка щось нашіптувала жінкам села, показуючи рукою в мою сторону.
Так тривало ціле літо. Назар перестав виходити гуляти і весь час допомагав мені по господарству. Пастух відмовлявся брати моїх корів, ми з Назарчиком пасли їх самі по черзі. Але одного разу все змінилося.
Олена виявилася скандальною жінкою, і вона посварилася з однією зі своїх нових подруг, за звичкою розповідаючи всі відомості, які дізналася від цієї жінки. Я була присутня при цьому скандалі. Ображена подруга не стала мовчки терпіти поведінку Олени, і надавала їй хороших стусанів. На наступний день жінка забрала своїх дітей і зникла з нашого життя і з села.
У селі всі поступово почали спілкуватися зі мною, розуміючи, що пліткують всі і не зі зла. Першою зі мною подружилася якраз та Наташа, яка посварилася з Оленою. Але я більше нікого так близько до себе не підпускаю, зберігаючи важливий нейтралітет з усіма нашими жителями.
Сподіваюся, моя історія для когось стане повчальною.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, freepik.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
