Спочатку Богдан і Леся знімали квартиру, але коли у них народився Петрик, мій чоловік запропонував забрати дітей до нас.
Будинок дозволяє, віддали їм другий поверх. Я вдома вже, пішла недавно на пенсію, чоловік ще водієм в районній ДСНС працює.
І все б добре, але коли Петрик в дитсадок пішов, а Леся вийшла на роботу у школу (вона вчитель біології), часу в неї на приготування їжі не зосталося зовсім. Раніше ми готували з нею або разом, або по черзі, а тут все на мої плечі лягло.
Та я не жалілася й не нарікала, бо все встигаю, поки малий в дитсадочку. Ще й його забираю часто, бо тато й мама не встигають.
До слова, з невісткою в мене й раніше виникали іноді суперечки через їжу, харчування.
Їй не подобається, що в нашій родині ми любимо смажене, випічку. Вона за “здорове харчування”, за все оте варене-печене-парове. Ну а мої хлопці – чоловік і син – звикли до нормальної їжі!
Син Богдан, звичайно, і Лесині страви їсть, але мої йому більше до смаку.
І от коли я почала лише сама готувати, тут і почалися наші з невісткою непорозуміння.
Приготую котлети – вона малому їх не дає, бо вони, бачте, не парові. Ну і так далі. Готує малому швидко щось окремо, якщо не підходить те, що приготувала я.
А я ж і кашки йому варю: манку, гречку, вівсянку молочні. Але Лесі вони завжди то занадто солодкі, то дуже жирні…
Місяць тому забрала я онука з дитсадка, насмажила на вечерю картоплі велику пательню, зі шкварками, цибулькою.
– А їсти знову нічого! – вигукнула Леся, коли зайшла на кухню. Тут вже я не витримала.
– Знаєш що, невісточко? Я сваритися з тобою більше не збираються. Але віднині я готую лише на себе і свого чоловіка, а ти свою родину годуй сама тим, чим вважаєш за потрібне. Полички в холодильнику поділимо – і вуаля! Якщо малого забиратиму, а йому нічого не буде приготовлено – я не годуватиму, будемо чекати тебе. От і все, і буде у нас мир.
…Вже місяць, як Леся про харчування своєї сім’ї піклується сама. Піднімається вдосвіта, готує прозорі супчики чи супи-пюре, кашки на воді, парові котлетки, філе відварне, запіканки, рагу якісь… Все – маленькими порціями, наступного дня готує вже щось інше, свіже, а не як я – на 3-4 дні. Ну молодець, нічого поганого сказати не можу.
А син тихенько приходить на кухню поїсти те, що приготувала я. Ну та я зовсім і не проти, бо моя дитина любить не тільки Лесине корисне, а й моє смачне!
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, marieclaire
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
