В основному за покупки додому відповідає дружина – вона йде з роботи набагато раніше за мене і тому кожен день має можливість заскочити в магазин за продуктами і побутовою хімією. Оплачує вона все нам необхідне моєї банківською картою.
Був період, коли я не звертав уваги на її витрати – у нас не було необхідності економити. Але зарплати стали скорочуватися, багатьом моїм колегам перестали нараховувати щомісячні премії і бонуси. Загалом, всім стало важкувато.
І я почав тоді контролювати щоденні витрати на продукти. Мені почало здаватися, що вона занадто багато грошей кожен день залишає в магазині. Адже вечорами я отримував смс про списання то п’ятсот, а то й тисячу гривень. Якось занадто багато.
Одного разу я повернувся дуже втомлений і роздратований. Я не витримав і запитав куди дружина витрачає такі щоденні суми:
– Зарплата у мене тепер менше, ми не можемо витрачати її бездумно! Я зрозуміти не можу – на що йдуть ці тисячі при кожному поході в магазин?
– На те, що ми їмо і чим користуємося щодня! Сам подивися і переконайся.
– Дуже добре, дай мені останні чеки, зроблю ревізію.
Чек виявився тільки один, та й той просто з сумою за підсумком, без переліку позицій товарів. Ці нехитрі документи видають в немережевих магазинах.
– І що я з цього повинен зрозуміти?
Дружина розлютилася:
– Забирай свою карту і завтра йди в магазин сам!
– Ну напиши мені список продуктів.
– Нічого, збагнеш сам що нам потрібно.
Отже, ввечері мені навіть довелося закінчити роботу трохи раніше, щоб встигнути в магазини до закриття. Я потратив години дві свого особистого часу, зробити аналіз цін, знайти максимально вигідні пропозиції і купити тільки найнеобхідніше.
Скільки я витратив? Майже тисячу гривень, хоча на мою ж особисту думку не купив нічого зайвого.
Я прозрів – я був неправий, дружина не тринькає наші гроші. Довелося заглянути в кондитерську і квітковий магазин – купити їй солодощів і букет, щоб вибачитися. «Наїзди» з мого боку вона більше не чула.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
