Я сирота. У мене немає ані рідних, ані власного житла.
Мій свекор – вдівець, живе сам у просторій двокімнатній квартирі, яку вони купили за життя свекрухи.
Свекор ще молодий, 60 років. У нього є пасія, але вони разом не живуть. Вона з дочкою-підлітком живе окремо. Та вони всі вихідні, свята, відпустки – разом, багато часу проводять у нього вдома.
Ми з чоловіком від самого одруження жили у старенькій двушці разом з мамою свекра, чоловіковою бабусею.
Тут у нас народилося двоє діток, донечці зараз 10 років, синові 5 років.
Бабуся чоловіка овдовіла ще 20 років тому, але про право власності так і не заявила, квартиру ні на себе, ні на кого іншого не переоформила. Так вона і рахується на дідові чоловіка.
За роки, що ми живемо в цій квартирі, ми неодноразово робили в ній косметичні ремонти в усіх кімнатах, меблі купували. Вкладалися, одним словом. Свекор нам ніколи нічим не допомагав. Він ходив постійно до мами в гості провідати її, а заодно нас і онуків. Поки він не зустрів жінку, з якою зараз зустрічається, він приходив до нас на всі свята, дарував нашим дітям подарунки на дні народження, Новий рік, інші свята.
Стосунки у нас завжди зі свекром були нормальні, родинні. Тут у нього з рідні лише мама і ми, старший син, брат чоловіка, давно за кордоном, приїздить лише раз на кілька років.
За 12 років спільного життя з чоловіком питання переоформлення квартири не піднімалося жодного разу, живемо собі, та й живемо.
З бабусею по-різному було, трохи конфліктували іноді, але в основному – мирно, головне, що вона сама себе обслуговувала весь цей час. В магазин ходила, з бабуськами на лавці сиділа.
Ходила-сиділа, Новий рік з нами зустріла, і враз злягла. Зрозуміло, їй вже 93, але все одно дивно. Сиділа з нами дивилася телевізор ввечері, пішла до себе в кімнату спати, а вранці відмовилася вставати. Каже – не можу, а враження, що не хоче.
Лікарі обстежили, сказали: можливо, ноги відмовили, але по всім показникам людина на свій вік… майже здорова! Серце сильне, тобто лежати може і 10 років.
Чоловік у мене далекобійником по країні працює, його майже не буває вдома. А я не готова звалити на себе догляд за бабусею. Вона мені ніхто по суті. І де тоді брати час на власну родину, діток? А я ж теж на роботі.
Тому поставила я чоловікові ультиматум: доглядати бабусю не буду і крапка. Він сказав: говори татові сама.
Я і сказала свекрові:
– Забирайте стареньку до себе. Розумію, у вас життя особисте і все таке. Але це Ваша мама і доглядати я за нею не буду! – сказала йому, коли він зайшов провідати маму, а чоловік у дводенному рейсі був якраз. – І квартира, до речі, так і не стала ще нашою, ми житлом не забезпечені, хоч і приписані. Тому все логічно, не ображайтеся. В мене робота, діти, чоловік. Куди мені ще вашу бабу?
Забрав в той же день з дуже незадоволеним обличчям. Перевіз машиною. Часу у нього тепер, звичайно, вільного менше, і в цьому, само собою, винувата я.
Одним словом, тепер свекор зі мною не спілкується. Онуків не вітає, подарунків їм на свята не дарує, в гості не заходить. Ну та небо йому суддя. Хоча не розумію його незадоволення і якихось там претензій. І до чого тут онуки, яких він тепер ігнорує? Але нехай. Нехай спілкується зі своєю дамою і її ріднею, якщо вони йому ближчі.
Можете мене осудити, але я дійсно не готова була доглядати за бабусею, у мене б просто не вистачило сил! Та й чоловік, дякувати йому, розуміє мене, він на моєму боці. Його взагалі злить, що батько на чужих людей витрачає гроші, а на власних онуків у нього часу і уваги не має відтепер.
Я впевнена, що зробила все правильно. А ви як вважаєте?..
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
