fbpx

Заходить до квартири Галина Петрівна і як має бути, каже: “Христос Воскрес!”, ми їй відповіли, а коли свекруха підійшла до Марії і повторила своє привітання, то донька відповіла: “Вибачте, але я в цьому не розуміюсь”. Я ледь дар мови не втратила, але якось намагалася викрутитися із ситуації, але Марія знову повторила свою фразу. Ой і чого я тільки не наслухалася від свекрухи. Досі соромно!

Не розумію, як так вийшло. Я все життя намагалася привчити дітей до церкви. Старшу доньку Марію так і не вийшло, а ось молодший син Матвій мало-помалу, але ходить до церкви навчила.

Я пам’ятаю, як мене в дитинстві бабуся завжди із собою брала до церкви, одного разу навіть в Київ їхали на прощу, та й якось вийшло зробити їй з мене хорошу християнку.

Не буду заперечувати, звісно, коли я була меншою то мені хотілося більше бавитися ніж до храму йти, але це не завадило мені стати нормальною людиною. Чоловік мені теж попався хороший, без шкідливих звичок, працьовитий, до церкви ходить і дітей своїх любить.

Тож і Марію з Матвієм я намагалася привчити до церкви. Змалку їх вела в храм, діти як діти, але я надіялася все буде добре. Та ось коли Марія підросла і стала підлітком, то почалися проблеми.

Донька не хотіла іти на службу, тож прийшлося її інколи заставляти. Якщо не піде до церкви, то гуляти з подругами не піде, або якщо не піде, то заберу телефон, не дам кишенькових грошей.

І тоді це працювало, Марія ходила до церкви, хоча часто вела себе там так ніби просто прийшла постояти, тобто зовсім нічого не слухала.

З сином таке робити не приходиться, можливо це через те, що він поки ще малий, але я вже з острахом чекаю, того часу коли він стане підлітком.

Я чесно думала, що донька це переросте і все буде добре, і буде вона хорошою людиною, та ні. Ось їй вже 20 років і вона закінчує університет, а до церкви я її привчити так і не змогла. Посту Марія не дотримується, навіть якщо я не купляю м’яса то вона собі в місті і піцу, і шаурму, і хот-дог може дозволити.

Мені донька про це не казала, але я випадково в неї знайшла чек після покупки піци.

І ось прийшов важливий день – Великдень, а я Марію ледве на шосту годину, на ранішню службу витягнула. І то в мене донька стояла в церкві, як не своїми ногами.

А на другий день свят до на приїхала Галина Петрівна, мати мого чоловіка. Ми з нею в хороших стосунках, і що мені в ній найбільше подобається, те, що вона дуже побожна жінка.

Свекруха кожного дня по три години молиться, зранку півтори години і так само у вечері. Лише іноді може пропустити зранку молитву, але тоді у вечері три години над Біблією сидить.

До того ж Галина Петрівна ходить щонеділі до церкви і часто відвідує вечірні служби. Та і загалом свекруха дуже мудра і начитана людина.

Також Галина Петрівна не раз може цитувати фрази з Біблії, і робить це завжди дуже влучно. Я звісно переживала перед приїздом свекрухи, але таке передбачити навіть не могла.

Заходить до квартири Галина Петрівна і як має бути, каже: “Христос Воскрес”, ми їй відповіли, а коли свекруха підійшла до Марії і повторила своє привітання, то донька відповіла: “Вибачте, але я в цьому не розуміюсь”. Я ледь дар мови не втратила, але якось намагалася викрутитися із ситуації, але Марія знову повторила свою фразу.

Ой і чого я тільки не наслухалася від свекрухи про те, що я не змогла привчити дитину до храму. Мені й самій так соромно стало, навіть не знаю що робити.

Що ви мені порадите? Як мені все-таки прив’язати доньці правильні цінності? Як ви причали дітей до церкви, і чи зможу я випрати свою ситуацію?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page