З Дмитром я познайомився сім років тому. Ні, ми не стали близькими друзями, він здавався мені надто метушливим.
Що й зрозуміло, він тільки-но приїхав до Львова з далекого містечка, шукав роботу, шукав гарну дівчину, намагався налагодити свій побут. Але ми іноді зустрічалися, балакали, випивали.
Діма був дотепний і веселий. Він ніколи не розповідав про своє минуле, хоч я розпитував. Відмахувався: «Нічого цікавого, повір! Я живий, у мене все гаразд, це головне».
А невдовзі він знайшов роботу: Діма– чудовий автомеханік. Потім знайшов гарну дівчину з новою трикімнатною квартирою, вони одружилися, я був на їхньому весіллі в невеликому ресторані.
Я радів за Діму, щиро. Подарував молодим набір посуду з візерунками, промовив кілька тостів. Поруч зі мною за столом виявився свідок, розговорилися.
З’ясувалося – друг Діми з дитинства, спеціально приїхав із далекого містечка. Він випив чимало, від нього я і дізнався все про минуле Діми.
Діма одружився відразу після армії. Машу він знав усе життя, у тому містечку всі знали одне одного. У них народилася донька.
А потім Діма занудьгував, де сушилася на мотузках дитяча білизна, почалися загули, звичайна справа.
Діма – хлопець гарний, плечистий, з привабливою усмішкою. Марія спершу думала: пройде йому. Але невдовзі вже все містечко обговорювало, як Діма цілувався в кафе з Танею, як гуляв у парку з Діною… Марійці це швидко набридло, вона була рішучою дівчиною.
Захотіла розлучитися. Діма, як усі чоловіки, запевняв: «Маша, ну буває, ну вибач, ну все тепер!». Звичайно, йому не хотілося розлучення, йому так було дуже зручно. До того ж вони мали отримати нову квартиру, а ще батьки Марії дали йому грошей на машину.
Але Марія виявилася впертою. Коли їй показали фотки, як Діма катає на своїй машині білявку, вона сказала: ,,Все!”
Він скандалив, казав, що Марія та донька без нього пропадуть, адже він заробляє в сім’ї, а Марія навіть без освіти, її візьмуть лише у продавщиці.
Як це зазвичай трапляється, під час розлучення обоє знелюбили одне одного. Почалось. Марія відсудила “тойоту”, Діма відсудив половину майбутньої квартири. Точніше, гроші за неї. Марії з донькою довелося жити у маленькій квартирі її батьків.
Її тато невдовзі не стало, мама пила склянками корвалол. А на отримані гроші Діма купив нову машину. Він перестав бачитися з донькою, бо вона здавалася йому «такою ж, як матуся». І не платив аліменти: офіційно ніде не працював, хоч влаштувався возити місцевого авторитету, за добрі гроші.
У містечку з Дімою ніхто не хотів спілкуватися. Тільки один друг і залишався той, що приїхав на весілля. Марія прийшла до авторитету, розповіла про чоловіка, який не дає зовсім грошей. Авторитет розгнівався, це було не по чоловічому, він прогнав Діму.
І одного разу Діма зник. На світанку сів у свій автомобіль, поїхав. Навіть найкращому другові не сказав, куди. Цього ж дня не стало мати Марійки.
Виявилося, Діма поїхав до іншого міста. Де й розпочав інше життя. Він просто вилучив все своє минуле, одним натисканням педалі газу.
Після весілля я з ним не спілкувався. Ця історія мені не сподобалася, м’яко кажучи. Я міг би спробувати пояснити Дімі, що він неправильно зробив, але він привабливо посміхнувся б, як завжди: «Не занудюй. Я живий, у мене все гаразд, це головне».
Але від спільних знайомих я знав, що у Діми та нової дружини народився син, що він відкрив власний автосервіс, що він купив «порш», що будує дачу. Хоча мені це було зовсім нецікаво.
Через рік з Діма і дружиною сталася нещасний випадок. Вони їхали пізно ввечері з дачі, Діма гнав трасою, як завжди…
На щастя, їхній син Іван був удома, з нянею. Але тепер дворічного хлопчика чекав на дитячий будинок: бабуся, нова теща Діми, відмовилася ним займатися, у неї занадто багато турбот плюс тиск. Так Іванко почав жити дитбудинку.
А потім сталося неймовірне. Я б назвав це дивом, але це було набагато більше, ніж диво. Раптом, квітневим ранком, до дитячого будинку з’явилася Марія, колишня дружина Діми. Із нею була семирічна донька. Марійка обняла блідого Іванка і сказала: «Ну привіт, я твоя мама. А це твоя сестричка. Поїхали з нами?”
Іванко, сказав лише: «А де ви були?». Марія відповіла: «Шукали тебе».
І втрьох вони поїхали до маленького містечка, до своєї маленької квартири. На своє маленьке щастя.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.