Повертався я якось з поїздки по району. Дивлюся, на зупинці дівчина голосує. Зупинився, взяв попутницю. По дорозі розговорилися, познайомилися. Звуть її Наталя. Я, як старий холостяк, відразу зрозумів – дівчина хороша.
Довіз її за адресою. Сказала, що живе з батьками. Я жартома запитав, чи не можна познайомитися з ними. Напевно, теж добрі і чуйні люди. Вона хихикнула, але відмовила.
Зустріч не залишилася дорожною пригодою. Захотілося через тиждень знову з Наталею зустрітися, і зустрівся. Словом, чотири місяці ми з Наталею тішилися один одним. І їй, і мені все це подобалося.
Зустрічалися, де доведеться. Я з мамою живу. Вона у мене сувора – просто так жінку в квартиру на одну ніч не пустить. Мама так сказала: “Якщо жінка в будинку з’явиться, то буде вона або моя невістка, або доглядальниця, найнята за мною доглядати”. Наталя до себе теж не запрошувала, говорила, що у неї батьки ще суворіші.
Весь час, що ми з Наталею зустрічалися, я жодного разу не відчув, що вона хоче від мене чогось більшого, ніж просто… ну ви розумієте. Жодного разу не натякала на створення сім’ї, не говорила про те, як їй самотньо. Було все це дивно. Всі жінки, з якими я зустрічався раніше, намагалися мене схилити до РАЦСу. А ця ні гу-гу. Завжди радісна була при зустрічах і не сумна при розставанні. На життя не скаржилася…
Можливо, так і тривали б наші солодкі відносини, якби я сам не вирішив сунути свій ніс глибше. Захотілося мені дізнатися про життя Наталі більше. Хоча б познайомитися з її батьками, а там, може бути, – одружитися. Наталя мені подобалася все більше, та й мама вже дістала – говорила: “Відійду я на той світ, з ким ти залишишся? Пропадеш без жінки – брудом заростеш”. І ось я зробив, потай від Наталі, знайомство з її батьками. Купив квіти, цукерки і пішов знайомитися. Я знав, що Наталя на роботі.
Підійшов до дверей, які вичислив потай від Наталі, і подзвонив. В одній руці тримаю букет, в іншій – пакет з цукерками і фруктами. Чую, хтось підходить з тієї сторони, відкриває двері.
Обличчя заспане, опухле. Сам зарослий, років так до шістдесяти. “Ну, – думаю, – це тато Наталі”.
– Доброго дня, – кажу.
Він у відповідь:
– Добрий день. Вам кого?
– Вас, напевно. Я, власне, познайомитися з батьками Наталочки прийшов. Ось, – показую пакет, – хотілося б за знайомство з Вами, так би мовити…
Чоловік промовчав секунд п’ять, а потім каже:
– Зрозумів. Проходь.
Повів відразу на кухню. Дві чарки 150-грамові вийняв і скомандував:
– Наливай!
Я розлив. Випили. Він каже:
– Розповідай тепер. Кажеш, з Наталею моєю зустрічаєшся. А знаєш, хто я їй? Я, звичайно, здогадався, хто він. Але відповідаю: – Тато… Тобто, перепрошую, ви батько її. А він: – А ось і не вгадав! Я їй чоловік законний!
І як дасть мені в обличчя пухким кулаком.
Він не встиг вдруге вдарити. Я йому в “чоловіче місце” потрапив коліном. Поки він корчився, я покинув квартиру.
З Наталкою більше ми не бачилися. Я заніс її в чорний список. Чим закінчилися її відносини з полковником, не знаю. Мене ніхто не переслідував, в камеру не садив. Напевно, цей полковник все-таки мужик хороший. Його вина, думаю, тільки в тому, що він даремно одружився на молодій дівчині. Напевно, стару дружину кинув, а на Наталці одружився.
А я чому винен? Нічим. Вона все одно б йому зраджувала – не зі мною, так з іншим. І це полковнику було відомо заздалегідь. Він її років на тридцять старший.Через пів року я одружився. На ровесниці – Ірині, як і мені, двадцять вісім.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – se.pl
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
