Зайшла до подруги-однокурсниці на чай, нам вже обом майже по 70. А Галя мені й каже, що прийняла вона рішення: як стане зовсім старою, піде в будинок для людей похилого віку! – так і сказала мені Галя. Що дочці квартиру не лишить, а за неї і буде утримуватися в будинку для літніх людей.
– Ну, звичайно, я не в державний піду! Слава Богу, вибір зараз є. Знайду якийсь пансіонат кращий, щоб догляд був, харчування хороше, умови проживання прийнятні, в окремих номерах, в крайньому випадку, з однією сусідкою… Давай зі мною! Я по телевізору бачила такі! Там добре, за тобою дивляться, прибирають, гуляти водять! І компанію для спілкування можна знайти завжди – краса, одним словом!
– Гм, – задумливо кажу я. – А ти потягнеш такий пансіонат? Ціни дивилася на ці послуги? – запитую у подруги. – Це ж не для звичайних людей таке, а для майже олігархів ів їхніх батьків. Там пенсією не обійдешся, мабуть…
– Потягну! Квартиру туди віддам! – відповідає Галина. – Моя квартира все окупить!
Квартира у Галини дійсно не з дешевих – простора, в районі центральному. Квартиру дали в радянські часи її батькові – вченому, фронтовику, потім професору – за видатні заслуги перед Батьківщиною. Втім, навіть незважаючи на всі ці безсумнівні заслуги, трикімнатну герою дали б навряд чи, не май він дружини і двох різностатевих дітей.
Зараз вже ні батьків, ні брата Галиного немає на світі, і квартира повністю дісталася Галині. Вона живе в своїх хоромах сама, і це її цілком влаштовує. У неї всюди ідеальна чистота, порядок, штучні квіти у вазах, в’язані серветки на полірованому серванті, статуетки на поличках – все влаштовано за її смаком.
– Почекай, а як же Таміла, дочка твоя? – здивовано запитую.
Таміла – сорокарічна дочка Галини. Стосунки у них, на скільки я знаю, ніколи не були простими. Галина вважає, що пишатися дочкою їй не доводиться: Таміла ніяких особливих висот на життєвій ниві не досягла.
Живе з двома дітьми від різних шлюбів на орендованій квартирі у спальному районі, квартирі, працює в школі вчителем і ледве зводить кінці з кінцями. Перебивається, як то кажуть, з хліба на квас. Ні нормальної сім’ї, ні майна, ні грошей…
Власних квадратних метрів у Таміли теж немає, зовсім, жодного, так вже вийшло. І чим далі, тим більше зрозуміло, що навряд чи ця ситуація в найближчому майбутньому якось зміниться. Тамілі не тільки квартиру, їй запасні черевики дитині купити непросто. Живе від зарплати до зарплати, прописана в квартирі у матері, діти прописані у своїх батьків.
– А що Таміла? – знизує плечима Галина. – Я їй, що, потрібна дуже? Ні! Вона і зараз мені не особливо дзвонить, хоча я ще цілком міцна і на своїх ногах. А якщо допомога потрібна буде, так і зовсім її не дозовешься. Нікому я не потрібна. На дочку надії немає, треба самій про себе переживати і дбати.
Від матері Таміла пішла ще в двадцять років, вийшла заміж, і відтоді вирішує свої проблеми сама. А проблем у неї чимало – розлучення, маленькі діти, кілька років тягнуться судові розгляди з одним з колишніх чоловіків, пошук роботи і даху над головою. Життя її не балує, але позиція Галини непохитна: доросла людина повинна виживати самостійно. А раз дочка вийшла заміж – значить, доросла, маленькі дівчатка заміж не виходять. Тим більше, й дітей не народжують, і не розлучаються, і… словом, і так далі.
– Послухай, ну якось не по-людськи так! – кажу подрузі. – Ти ж зовсім безхатьком залишити хочеш на старості років рідну дочку. Та ще й без прописки, ну взагалі! Ти в елітний будинок престарілих за квартиру підеш, а їй куди? На вокзал? А внуки, ти про них подумала? Якось це не правильно, Галю, вибач вже за прямоту.
– Чому це я маю про них думати? – знизує плечима Галина. – Коли їх народжували, мене не питали, самі були з вусами… Отже і тепер нехай без мене обходяться. Поки онуки маленькі, у них є батьки, які і повинні нести за дітей всю відповідальність. Стануть дорослими – будуть самі дертися! Не гірші за інших, руки-ноги є, голови на плечах теж. Нехай заробляють!
На тому ми й припинили ту розмову. А я все думаю тепер, може Галина й права? Але все ж не розумію я її. Загарбати собі спадкову квартирку, пустивши по світу дочку і онуків, якось неправильно. Чи правильно?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
