Ніна розійшлася в п’ятдесят вісім з чоловіком, який все життя на сторону бігав, але вона терпіла заради трьох дітей.
Видали старшу Олю заміж, а потім і молодший, Андрій, привів для знайомства наречену Вікторію.
Середній Артем тільки не поспішав поки що вити власне гніздечко, але працював з 20-ти років далекобійником, дома бував не часто.
Оля з сім’єю в столицю переїхала, там у неї чоловік на гарну роботу влаштувався.
Андрій з Вікою зняли квартиру.
Але коли Ніна розлучилася з Василем (діти поставилися, дякувати, з розумінням), вона запросила молодшого сина з дружиною, яка вже чекала Максимка, жити назад до себе.
А що? Розмір будинку дозволяє не товктися, як кажуть, одне в одного на голові, всім міста вистачає. Артем наїжджає додому раз на два-три місяці, та й то на тиждень-два, зустрічається з друзями і все таке, тож нікого вдома не обтяжує, а скоріш навпаки: тут скучили за ним, а Артем весь кудись біжить, з рідним так, між іншим.
Тож оселилися Андрій з Вікою у Ніни, народився Максимко. Ніна, хоч ще і на роботі, допомагала дітям, особливо невістці, чи могла. Онучка полюбила понад життя, кожну хвилиночку намагалася приділити малому. Та й з Вікою ладили, ніяких сварок чи непорозуміння не виникало.
Не виникало, поки Ніна не почала дещо помічати.
Ні, Ніні те не привиділося! Вона довго спостерігала, не один місяць.
І помітила…
Артем став частіше додому навідуватися з рейсів. А, приїхавши, не біг вже, як раніше, одразу по друзях-знайомих, а зоставався дома, снідав, вечеряв з ними, а з розмов потім виходило, що й вдень, коли Ніна і Андрій на роботі, Артем – вдома, щось робить на подвір’ї, в хаті, допомагає Віці, бавиться з малим племінником.
Було й таке, що Андрій чергував у вихідні на роботі, а Ніна бачила, як горять, світяться невістчині очі, коли Артем поруч з нею. Здавалося в такі хвилини, що Віка немов на крилах літає. Та й Артем… Вони обоє. Біля Андрія віка зовсім іншою була, вогники в очах згасали…
Ніна не знала, чи є вже між ними щось, чи тільки зароджується, але те, що невістка і її середній син зближуються, тягнуться один до одного стало для Ніни очевидним.
Врешті, вона наважилася поговорити з Вікою.
І ось тепер пусто в її оселі, сама зосталася. Пусто у дворі, пусто в будинку.
Не бігає, не сміється онучок Максимко трирічний. Забрали всі свої речі, малого. І з’їхали, як і пригрозила їй тоді Вікторія, на окрему квартиру. І все через зауваження, яке Ніна невістці зробила. А до цього ж все добре було…
Та хіба могла інакше?
А, можливо, все ж їй те привиділося?..
Може, поїхати, вибачитися, попросити, щоб повернулися діти? Повернули їй Максимка?.. Повернули сміх, голоси, розмови в хату? Та чи будуть вони всі знову так само близькими і дружніми, як раніше?
Не спиться Ніні тепер ночами, перевертається з боку на бік довгими годинами в темряві, шукає правильного рішення, і не знаходить…
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, depositphotos.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
