Зайшла я до Софії у гості і обімліла: сестра ховає від своєї дочки Златочки дорогий шампунь, залишаючи у ванній дешевий!
Коли ми з сестрою Софією були маленькі, мама купувала для нас окремий шампунь. Собі брала кращий, ще з бальзамом, і прибирала до своєї кімнати. А у ванній кімнаті виставляла літровий «Крапивний». Найдешевший, наскільки я пам’ятаю.
І в мене, і в Соні волосся було довге. Після «Крапивного» – не розчесати було, ми по сорок хвилин біля дзеркала стояли, вичісували. Волосся було схоже на солому, сіклося. А стригтися нам заборонялося під гаслом: грива-коса – головна прикраса дівчини.
На дванадцять років сестрі подарували набір дитячої косметики: гігієнічна помада, люстерко, шампунь. Що ще там було – не пам’ятаю. Справа в тому, що цей шампунь з подарунка був забраний і захований. Соня тоді так плакала.
Дуже хотілося помити волосся тим гарним засобом. За сестру не скажу, але в мене аж руки свербіли. І одного разу я наважилася: коли мами не було вдома, я відлила в баночку з-під майонезу її дорогий шампунь і помила волосся. Небо і земля!
Він не був якимось спеціальним, лікувальним чи професійним. Найпростіший, який зараз продають по двісті гривень за пляшечку.
Мені потрапило: мама унюхала приємний запах від волосся. Мене на пів дня поставили у куток без обіду і вечірнього перегляду телевізора. Розмазуючи бульби, я спитала: чому так? Чому їй шкода гарного шампуню?
“Ви багато будете використовувати, він швидко закінчиться, мені доведеться знову витрачатися”, – відповіла мама.
На мій погляд, це з серії: собі купувати м’ясо, дітей годувати сосисками. Адже м’ясо дорожче, діти швидко його з’їдять, доведеться знову розщедрюватися.
Тоді я вирішила подбати про себе самостійно: здавала пляшки, купувала шампуні. Мама тоді прихильно кивнула: мовляв, молодець. Захотіла – досягла.
Ми з Софією виросли. Ні, я не зациклена на засобах для догляду за волоссям, а всі полички у ванній не заповнені пляшечками та баночками. Хоча я користуюсь справді хорошими продуктами, не мас-маркетом.
Зате Соня, будучи матір’ю дванадцятирічної доньки, поводиться точнісінько як наша мама колись!
У ванній кімнаті квартири сестри стоять два шампуні: пляшка чоловічого і дой-пак з дешевим ширпотребом. Дой-пак – формат упаковки, зазвичай в такій фасують різні майонези, кетчупи, згущене молоко. М’яка штука із кришечкою. А своє добро Софія зберігає подалі. Як мама.
Дізнавшись про це, я здивувалася: племінниця Злата теж довговолоса. І невже сестра не пам’ятає, як довго ми чухали наші косми? Як нам було прикро, коли мама виходила із ванної кімнати, залишаючи за собою приємний шлейф аромату?
Я подарувала племінниці набір для волосся. Соня його забрала. Так само, як колись наша мати забрала у неї шампунь із подарунка.
Розмовляти з сестрою – абсолютно безрезультатне заняття: вона не бачить у цьому нічого поганого. Нас так виховували, вона так виховує. Ми виросли і її дочка виросте. Шампуні – не головне.
І якщо наша мама чесно говорила, що їй шкода, то сестра прикривається нібито шляхетними поривами: цим вона вчить доньку скромності, незалежності від реклами, самостійності.
Самостійності – згадуючи мене: як я сама заробляла нам з Софією на шампуні, здаючи пляшки. Але сама Соня нічого не робила! А варто було покликати її зі мною, як вона кривилася: “Фу, вони ж брудні!”
У мене самої теж дочка. Але й мені на думку не спаде щось від Роксоланки ховати. Так собі з мене мама, мабуть: не бажаю скупитися і гнати кохане чадо на заробітки. Нічому життя мене не навчило, ось як.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
