Залізничний вокзал Києва – філія пекла на землі. Нам потрібно було знайти літню людину, яку вивезли волонтери з-під Гостомелю. Підсумок, ми не знайшли, навіть із волонтерами та поліцією, навіть із гучними оголошеннями на весь вокзал. Ми бігали з чоловіком удвох вокзалом більше години, я зірвала голос, вигукуючи прізвище.
Безрезультатно. У нас було фото, я вдивлялася у кожне обличчя. Безрезультатно. На другому поверсі у мене сталося 2 панічні атаки. Там усюди темно, і тисячі людей. Багато тисяч.
Безрезультатно! Саме в цьому місці можна трохи уявити масштаб трагедії, в яку вкинули Україну. Зруйновані сім’ї, скалічені життя, багато гнізда, які зруйнували просто з забаганки та старечого божевілля.
Цього не можна пробачити. Прокляття будуть падати на цілі родоводи як сокири, висікаючи під корінь чоловіків, жінок та дітей.
Якщо добро – те, що ти кидаєш у воду, нічого не чекаючи, то зло – це бумеранг.
Вікторія Мацук, журналістака, з Телеграм-каналу “Пригоди білорусів в Києві”
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
