– Ось як ти вважаєш, має право мати маленьких дітей розлютитися і піти з дому на кілька годин – природно, якщо тато вдома? – запитує тридцятирічна Алла. Джерело
– Чоловік постійно так робить, і нічого! У сенсі, в вихідний спровокує скандал, грюкне дверима і їде або на роботу, або до батьків! І весь день вільний, краса! Дістав вже. Я йому кажу – в наступний раз я так зроблю. Хлопну дверима і піду, і телефон відключений ще, щоб ніхто не дзвонив, бо нічого! Але він, здається, не вірить, що я на таке здатна …
У Алли з чоловіком Георгієм двоє дітей, три роки і десять місяців, і Алла, що сидить в декреті, просто вимотана. Декретом її не видно кінця і краю, з дітьми, крім Алли, сидіти більше нікому.
Чоловік з ранку до вечора на роботі, треба ж заробляти на їх велику родину. Бабусі носа не показують.
Обидві «попереджали, що так буде» ще на етапі з другим, і зараз просто вмили руки. Діти гіперактивні, вік складний, і Аллі цілодобово з ними практично однією важко.
– Ну ти ж сама хотіла другу дитину з маленькою різницею! – знизує плечима чоловік.
– А ти що, не хотів, чи що? – скидається Алла.
– Чому не хотів? Я … ну … не була проти! – Ні, почекай! Що значить «не була проти»? Ти не хотів Максима? Навіщо ж тоді погодився?
– Так ти хотіла! – парирує чоловік, кліпаючи очима. – Не міг же я обмежувати тебе в твоєму бажанні …
Чоловік з дітьми ніколи не залишався толком більше ніж на півтори-дві години, і то зі сплячими. Будь-яка позаштатна ситуація викликає у нього паніку. Відверто кажучи, з власними дітьми звертатися він не вміє і не особливо хоче цю прогалину виправляти.
Є ж Алла, вона мати, вона знає, чим нагодувати, як зайняти, у що переодягнути. До того ж Алла сидить в декреті, її робота зараз – це діти. Чоловік ж не вішає на неї своїх робочих проблем, він справно щомісяця приносить в дім гроші, і непогані – поскаржитися Аллі нема на що. У чорному тілі її не тримають.
У Алли карта з доступом до всіх фінансів чоловіка, в грошах він її не обмежує … Ну да, з дітьми Георгій не займається, але не розірватися ж йому. Діти зараз на Аллі. Зростуть – тоді і підключиться батько.
– Так він у тебе вже зовсім знахабнів! – підбиває Аллу найкраща подружка.
– Гаразд, по дому нічого не робить, але з синами спілкуватися – це його прямий обов’язок. І не тоді, коли їм стукне шістнадцять, а зараз. Досить вже його берегти! Нехай залишається з дітьми хоча б на один день в тиждень! – Так він не залишається! – ледь не плаче Алла.
– Категорично не хоче, і все! Ти, каже, мати, ти зобов’язана! Діти маленькі ще, я з ними звертатися не вмію!
– Та хіба мало що він хоче або не хоче! – втовкмачує подружка.
– Не вміє він! Так і не навчиться … Вставай в суботу раніше, збирайся ось просто і йди – його не питай. Записку напиши – я, мовляв, у справах, буду в чотири. Або подзвони вже з дороги. Але – один раз. І телефон відключи.
І не думай йому інструкції писати і кашки готувати! Розбереться сам, він таки не дебіл! Та й там не вища математика, якщо чесно. Памперси в будинку є, гаряча вода теж, їжа в холодильнику, що ще треба? Нехай вчиться …
Залишити дітей з непідготовленим татом, а самій піти на півдня, вимкнувши телефон – це нормально, по-вашому? Ну, якщо домовитися не виходить? Не пропадуть ж вони, врешті-решт …
Чоловік дійсно знахабнів, пора його приводити до тями. Або все ж не можна так? Не в її положенні, без роботи з двома дітьми, права качати.
Хай подякує, що чоловік містить. А дітей вона хотіла сама … Ви б як вчинили? Що думаєте?
