fbpx

– Залишити мене саму і піти на весілля, – це хамство з твого боку, – надувши губи, вимовляла Оленка. – Я цілий день сама просиділа до самого темна, поки ти там розважався. – Оленко, навіщо ці образливі слова? Які розваги? У рідного брата дочка, племінниця моя, заміж вийшла. – А чому сам, чому не зі мною? – допитувалася Оленка. Ярослав підійшов до молодої дружини, яка була молодша на двадцять років. Вперше Ярослав побачив Олену в машині Гліба поруч з супермаркетом

– Залишити мене саму і піти на весілля, – це хамство з твого боку, – надувши губи, вимовляла Оленка. – Я цілий день сама просиділа до самого темна, поки ти там розважався.

– Оленко, навіщо ці образливі слова? Які розваги? У рідного брата дочка, племінниця моя, заміж вийшла.

– А чому сам, чому не зі мною? – допитувалася Оленка.

Ярослав підійшов до молодої дружини, яка була молодша на двадцять років, нахилився і поцілував її в маківку.

– Терпіти не можу, коли ти мене так цілуєш, я ж не дитина, мене не треба на ніч благословляти, мене любити треба.

– А хіба я не люблю? Навіщо я тоді Любу залишив? Заради тебе, моя вередулька, – Ярослав привернув Оленку до себе.

Вона відштовхнула його:

– Ми повинні були піти разом, або взагалі не ходити.

– Ну, ти ж розумієш, це неможливо: брат з Галею запросили Любу, і не запросити вони не могли. І я не міг не піти. Нехай час пройде, тоді будемо разом ходити в гості.

– Знаєш, Ярику, я вважаю так: або відразу обриваєш, або…

– Що або?

…Або досить сидіти на двох стільцях.

– Дівчинко моя, що ж ти мені душу рвеш? – Ярослав втомлено сів на диван. – Не хотілося б мені тобі дорікати, але згадай, за яких обставин я до тебе пішов. Ти сказала, що при надії, і я залишив дружину, посварився з сином, щоб бути разом з тобою.

– Ти ж простив мені, навіщо нагадуєш? – Оленка майже закричала.

– Ну, так і ти перестань ревнувати, давай будемо жити своєю сім’єю, нехай у нас дитина буде.

– Буде, обов’язково буде коли-небудь, – Олена підійшла до чоловіка і обняла його, – прости, просто я не можу, коли ти зустрічаєшся з нею навіть випадково.

Андрій, – син Ярослава і Люби, – рідко розмовляв з батьком. Після того як Ярослав залишив сім’ю, вони майже не зустрічалися. А сьогодні Андрій заїхав до батька без запрошення.

Андрій переступив поріг однокімнатної квартири, яку Ярослав спеціально купив, щоб жити в ній з Оленкою.

– Щось трапилося? – здивувався візиту сина Ярослав. – З матір’ю щось?

– Та все нормально, я заїхав запитати щодо тієї роботи, пам’ятаєш, ти казав, у тебе там друг працює і мені можна спробувати туди влаштуватися.

– Проходь, – розхвилювався і одночасно зрадів Ярослав, – зараз обговоримо.

– Я не сам, я з другом, з Глібом.

– А-аа, ну проходьте на кухню, зараз чай поставлю.

– Які гості! – притулившись до стіни і обдарувавши цікавим поглядом двох молодих хлопців, сказала Олена. – Заради такого випадку я можу і кави зварити.

– Оленко, не турбуйся, ми тут самі, по-чоловічому поговоримо.

Гліб, темноволосий красень, завсідник фітнес-клубу, заінтриговано подивився на дівчину. А коли вона пішла в кімнату, провів поглядом.

Через півгодини син з другом пішов. У дверях їх проводжали Ярослав і Олена. Вона байдуже подивилася на Андрія і перевела погляд на Гліба, який, не соромлячись господаря квартири, дивився на дівчину.

«Ревнощі – погане почуття, – подумав Ярослав, коли гості пішли, – нічого не сталося, просто у мене дружина красива».

Він був здивований і задоволений, що вперше син за довгі місяці прийшов до нього в гості. Прийшов сам, прийшов за порадою і допомогою. І від цієї думки йому стало легше ітепліше.

***

Вперше Ярослав побачив Олену в машині Гліба поруч з супермаркетом. Він навіть подумав, що помилився, але, придивившись, переконався, що світловолоса дівчина з милим чубчиком, яка про щось жваво розмовляє з водієм, була саме його Оленка. Або може не його? Він під’їхав ближче, вийшов з машини, підійшов до автомобіля, за кермом якого сидів Гліб, відкрив дверцята:

– Виходь!

Олена підвела нарощені вії, не чекаючи побачити його тут.

– Поїхали додому, – також спокійно сказав Ярослав.

Вона беззаперечно вийшла з машини і пересіла в машину чоловіка.

– Він просто мене підвіз.

– Та я зрозумів, зрозумів, що ти виправдуєшся, – знову незворушно сказав Ярослав.

Весь вечір вони мовчали. А вночі вона притулилася до нього, шепочучи на вухо лагідні слова, і він знову забувся і забув, що буквально сьогодні вивів її з чужої машини…

Через тиждень побачив знову Олену і Гліба в машині. Вони цілувалися. Машина стояла біля його будинку.

**

– Як ти міг? Ти ж його син? – кричала Люба на Андрія. – І ти мені кажеш, що «дорога розчищена»? Так звідки у тебе в твоїй молодій голові стільки цинізму?

– А ти що хотіла? – Андрій від злості кинув чайну кружку на стіл. – Щоб я дивився, як ти згасаєш, а він життям насолоджується?

– Як ти посмів на таке зважитися? Навіщо підмовив Гліба спокусити Олену? Це підло і брудно! Ти ж такий молодий, а вже брудом себе заляпав.

– Ну і нехай, зате і його вмочив в бруд, нехай знає, звідки роги ростуть. Ти надто добра, тільки і знаєш на баяні тринькати, пісні жалісливі співати.

Люба підскочила до сина і замахнулася на нього рушником, потім якось приречено опустилася в крісло.

– Господи, кого я бачу перед собою? Що я чую: «на баяні тринькає, пісні жалісливі співає» – і це мені каже мій син. Моя найголовніша пісня – це ти, ти мій сенс життя. І ти у мене є завдяки йому, ти – наш спільний син, найкращий, – я так досі вважала.

Люба закрила обличчя рушником і заплакала. Вперше з того часу, як пішов Ярослав, її чоловік, з яким вона прожила майже чверть століття, вона так гірко плакала.

– Мамо, ну я ж хотів як краще, – винувато сказав Андрій, – щоб ти щаслива була.

– Не треба мені такого щастя, – продовжувала плакати Люба, – розумієш ти мене, синку?

– Гаразд, я все виправлю, – тихо сказав Андрій, – ти тільки не плач.

***

До батька Андрій тепер уже прийшов сам. Ярослав відкрив двері, і Андрію здалося, що батько ще більше схуд і додалося сивини в волоссі.

– Заходь, – сказав чоловік.

– Одним словом, це я все підстроїв, – з порога заявив син. – Я, звичайно, її не переношу, – твою Олену, – але Гліба я підмовив. Від нього ще жодна дівчина не відмовлялася, – відомий “казанова”. Тож я був впевнений в успіху. Ну а далі ти сам дивися, як до цього ставитися, можна сказати, що вона не винна.

– Досить у дверях стояти, проходь в кімнату, – запропонував Ярослав.

Андрій зайшов у квартиру і відразу помітив, що кімната спорожніла, з напіврозкритої шафи виднілися порожні полиці.

– Я знаю, – сказав батько, – говорив я з твоїм Глібом «по душах». Тобі, синку, треба обережніше бути у виборі друзів. Друг, який погоджується на підлість, запевняючи, що все це заради дружби, зовсім не друг. У будь-який момент він і тебе підставить. Ну а щодо Олени, можна сказати, зрадила, не зраджуючи.

– Як це? – здивувався Андрій.

– А ось так, в думках вже, а на ділі не встигла.

– Ну так помирися з нею, кажу ж, я винен.

– А я і помирився, і навіть пробачив. У неї був вибір: залишитися зі мною і жити далі, або піти. Вона вибрала друге. Меблі з квартири я їй всі віддав, завтра відвезу.

– Прости, тату, що вліз у ваші стосунки з матір’ю. І взагалі, прости, що весь рік з тобою не розмовляв. Розумієш, прикро мені було. Раніше однокласникам співчував, коли батьки у когось розходилися, думав, що в дитинстві це дуже боляче. Але, виявляється, навіть якщо тобі за двадцять, важко не менше, ніж в дитинстві.

***

На сцені будинку культури йшла репетиція хору. Баяністка присіла на стільчик і вже приготувалася підіграти. – Любочко, – звернулася до неї солістка, – давай свою коронну: «Милий мій, коханий…».

Жінки з хору одразу погодилися з пропозицією солістки:

– І дійсно, Любо, заспівай нам, нехай серце поплаче, а душа, як птах літає!

Одна з новеньких уточнила:

– Це та сама пісня, де хлопець залишив кохану через іншу?

– Так, та сама, – сказала солістка.

Світле розпущене волосся лягло на плечі баяністки, її блакитна  сукня відливала якимось небесним кольором, вона вже хотіла почати грати, як раптом завмерла на кілька секунд, дивлячись у зал. Потім обережно поставила на підлогу баян.

– Вибачте, дівчатка, але сьогодні сумна пісня скасовується, – вона встала і спустилася зі сцени.

– Любо, ти куди? А пісня? У нас же репетиція!

– Сьогодні без мене, у мене сьогодні інша пісня, – махнула рукою Люба.

Там, в глибині, залу сидів Ярослав. І також уважно, як півроку тому на весіллі у племінниці, дивився на свою колишню дружину, яка грала тоді і співала: «Милий мій, коханий», і було зрозуміло, що співає вона для нього.

Майже півроку Ярослав жив сам, не наважуючись навіть заговорити з колишньою дружиною, яку дуже образив. Та й у своїх почуттях треба було розібратися.

І тепер він прийшов на репетицію хору, щоб побачити і почути її. Вони вийшли на ганок будинку культури.

Йшов сніг. Люба накинула капюшон.

– Спасибі, що допоміг Андрію з роботою.

– Перестань, я ж батько, – він підтримав її за лікоть, коли спускалися з ганку.

– Ти знаєш, брат з Галею звуть нас з тобою на Новий рік в гості.

Люба промовчала, милуючись падаючим снігом.

– Ні, я розумію, ти можеш відмовитися, а можеш піти до них сама, але я подумав, що якщо разом…

– Разом підемо. Що мені вдома робити, Андрій буде з дівчиною зустрічати Новий рік, я вирішила їм квартиру залишити на всю ніч. Так що я згодна піти з тобою.

Ярослав взяв її руки в свої:

– А де рукавички?

– Вдома забула.

– Ну ось, як завжди, давай сюди руки, – і він засунув їх собі в кишені куртки, – відігрію, – запропонував він, як багато років тому, коли вони ще були нареченими.

«Ненаглядний мій», – зовсім тихо прошепотіла Люба.

– Ти щось сказала? – Ярослав спробував заглянути в її очі.

– Нічого, просто давно тебе не бачила.

…А сніг падав, торкаючись їх облич, танув, поблискуючи вологою на щоках, ніби крихітними прозорими сльозинками.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page