Ось що може бути, коли батьки втручаються у життя своїх дітей…
Взяв собі жінку із того ж села, що й сам живу. Мої батьки виховували четверо синів. Дуже хотіли донечку, та не судилося. Як мама моя зраділа, коли повідомив, що одружуюся!
“Яку ж гарну ти мені невістку привів, Петре!”- так спочатку говорила мама.
Ми молоді, хотіли жити окремо, важко було заробити на житло. Працювали, відкладали, народився первісток- гроші швидко розійшлися. Син Павло трішки підріс і ми вирішили зробити такий непростий крок. Люба (моя жінка) підтримала мене.
Сказала, що її мама допоможе у вихованні синочка, а там і сестра теж мала сина – будуть рости разом. А ми поїхали на заробітки в Італію. Всюди добре, де нас нема.
Важкими були наші заробітки, хто спробував того хліба, то знає про що я. А з іншого боку – був спокійний, бо зі мною моя кохана Люба. Думали, що за рік вернемося, але ні – заробітки затягнулись на роки.
Важко, серце рвалось, бо знали, що Павлик росте без батьківського піклування. Так, була тітка, дідусь, бабуся – та це все не те.
Люба сказала: “Роби, що хочеш, Петре, а я їду додому. Не можу більше без сина. “Це вірне було рішення, бо ніякі розмови по скайпу не замінять дитині матері чи батька.
Ми поїхали, я прийшов у зяті, вимоги від тещі були свої. Почала докоряти з часом за сина! Довго не думаючи, поки мали гроші – купили квартиру в місті. Почали жити дружно і щасливо, приїжджали в гості до батьків.
Мені не сподобалось те, що моя теща не підтримувала контакту з моїми батьками. Постійно була чимось недовольна, навіть внука налаштовувала проти моїх батьків. Не часто син ходив до дідуся й бабусі. Мені це не подобалось. Та якось мовчав заради сім’ї.
Після повномасштабного вторгнення ми з міста усі перебрались у село. Жили всі у тещі, бо до моїх батьків Люба не хотіла йти, вже теща добре наговорила…
Що ж сталось..
Одного дня я приліг після важкої роботи, а тут забігає теща: “Зятю, як то так – день на дворі, а ти вилежуєшся!? Вставай та йди косити! “Я був дуже розлючений, не послухав! Встав, грюкнув дверима і пішов жити до своїх батьків. Жінка не підтримала, син теж.
Так почали мало спілкуватись, Люба зовсім на дзвінки не відповідала. Я не розумів, як маю жити далі. Стояв на розпутті. Що мав робити? Була нагода – виїхав за кордон до своїх братів.
Не засуджуйте мене строго, але я став непотрібен своїй жінці, сину. Стали ми, як чужі.
Що ж маю робити? Розлучення не хочу, але жінка слухає маму, на контакт не йде…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
