fbpx

Замість того, щоб купити мені книгу, або ж відвести на якийсь гурток, мама йшла в магазин і купляла собі “біленьку”, а я так любила читати. Я впевнена, вона була дуже доброю людиною, і не зійшла б на цей шлях, якби одного дня мій батько нас не покинув. І ось тепер, коли її вже немає на цьому світі, а я стала успішним лікарем, тато постав на моєму порозі

Замість того, щоб купити мені книгу, або ж відвести на якийсь гурток, мама йшла в магазин і купляла собі “біленьку”, а я так любила читати. Я впевнена, вона була дуже доброю людиною, і не зійшла б на цей шлях, якби одного дня мій батько нас не покинув. І ось тепер, коли її вже немає на цьому світі, а я стала успішним лікарем, тато постав на моєму порозі.

З батьками моїй подрузі Богданці зовсім не пощастило. Але батьків не вибирають, хоча якби було таке можливо, чому б і ні?

Богданку виховувала мати. Жінка була непогана як людина, але зовсім неосвічена. Школу абияк закінчила і вискочила заміж за батька Богданки. Потім ніде не вчилася, розраховувала на чоловіка. А чоловіки сьогодні є, а завтра чоловіка може й не бути. Тому треба сподіватися тільки на себе і більше ні на кого.

І так важливо здобути хоч якусь професію, щоб зуміти самій заробити для себе та своїх дітей. Але мати Богданки цього не розуміла, але не хочу її звинувачувати. Вона сама виросла у неблагополучній сім’ї. Тому можливо і вискочила заміж рано, зробивши ставку на заміжжя, як на шанс до кращого життя, а не на здобуття освіти.

Так і сталося. Батько Богданки зустрів іншу жінку, коли та з’явилася на світ, пішов від матері. Щоправда, у нього там також не склалося, батько взявся за чарку. Тож путнього батька з нього все одно не вийшло б.

Мати вчитися не хотіла, хоча тоді ще можна було отримати професію. Спочатку вона ще сподівалася влаштувати своє особисте життя, а потім плюнула на цю витівку і поступово теж звикла до чарки.

Працювала вона все життя прибиральницею в кафе і підлоги в під’їздах мила іноді підробляла.

Тому Богданка з дитинства розуміла важливість освіти і мріяла, коли виросте вивчитися і влаштуватися на гідну роботу, щоб матері допомагати і самій вибратися нарешті за межу бідності.

Жили вони дуже бідно. І я пам’ятаю, моя мама часто віддавала Богданці мої речі та іграшки. А у вихідні Богданка приходила до нас, і мама намагалася нагодувати її якомога більше і смачніше. Гроші чи продукти давати Богданці з собою було б марно. Мати б знайшла їм інший “притулок”

Батько у житті дівчинки не брав жодної участі. Крім одного разу, коли він прийшов до матері за грошима і приніс доньці яблук і слив, які зібрав у сусідньому городі.

Тоді Богданка й дізналася, що має батька. Батько їй наобіцяв, що тепер вони будуть бачитися якнайчастіше, і він якось звозить її в місто, в зоопарк.

Богданка повірила і чекала. Але так цього дня і не настало.

До речі, Богданка з дитинства росла розумною дитиною і все схоплювала на льоту.

І якби вона росла в нормальній сім’ї, то, безперечно, була б обдарованою дитиною і відмінницею. Але оскільки грошей у матері не було на різні гуртки та книги Богданці не купували, взагалі матері було не до дитини за великим рахунком. Купити пару книжок, звичайно, могли, але мати Богданки краще “біленьку” купить, ніж витратить на освіту дитини.

І тому Богданка, коли приходила до нас, буквально зачитувалася книгами. До речі, мама моя і навчила її читати і писати. Якби не моя мама, то Богданку одразу в школі записали б у число тих, хто відстає, а так до школи вона прийшла вже хоч трохи підготовлена.

Богданка зі школи почала підробляти офіціанткою у кафе. Але не витрачала гроші на нові вбрання і будь-яку нісенітницю, а накопичувала на навчання. І закінчивши школу, вона поїхала до Львова і вступила до медичного університету.

Коли трохи влаштувалась, кликала маму  до себе. Думала помістити її в спеціальну клініку. Але мати ні в яку не погоджувалася. А потім матері не стало.

Богданка на той час вже закінчила університет і почала працювати. Зустріла хлопця, і вони збиралися одружитися.

У нашому місті ця новина швидко розлетілася і в отця Богданки, дізнавшись, що у доньки все добре одразу прокинулися батьківські почуття. Він поїхав до дочки і з порога почав висловлювати, що як вона могла батька рідного на весілля не запросити.

Богданка не стала його слухати та виставила за двері. Потім мені вона розповідала, що не рахує його за батька. Вона пам’ятає, як вона все дитинство чекала на обіцяний зоопарк. І вважає, що тільки батько винний у всьому, і що мати зійшла на такий шлях і за її дитинство у злиднях.

А ви як вважаєте, чи правильно Богданка вчинила? Чи батько є батьком і можна було б пробачити його?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page