fbpx
життєві історії
Заміж я вийшла рано, у 18 років. Чоловіком моїм став однокласник. З Петром ми дружили з дитинства, а потім покохали одне одного. Ми виростили трьох дітей: двох дочок і сина. Дуже складно булою, але ми справилися, Бог посилав сили. Ми купили квартиру старшій донці. а потім синові. Адже в нашій родині у всіх дітей рівні права! І якщо комусь щось купується – значить, те ж саме треба подарувати і іншій дитині! Чоловік оформив на себе черговий кредит. А менша донька поїхали вчтися за кордон. Довелося продати машину, влізти в борги і сплатити рік її навчання. А тепер, хворі і старіючі, ми їм не потрібні

Заміж я вийшла рано, у 18 років. Чоловіком моїм став однокласник. З Петром ми дружили з дитинства, а потім покохали одне одного. Ми виростили трьох дітей: двох дочок і сина. Дуже складно булою, але ми справилися, Бог посилав сили. Ми купили квартиру старшій донці. а потім синові. Адже в нашій родині у всіх дітей рівні права! І якщо комусь щось купується – значить, те ж саме треба подарувати і іншій дитині! Чоловік оформив на себе черговий кредит. А менша донька поїхали вчтися за кордон. Довелося продати машину, влізти в борги і сплатити рік її навчання. А тепер, хворі і старіючі, ми їм не потрібні…

Заміж я вийшла рано, у 18 років. Чоловіком моїм став однокласник. З Петром ми дружили з дитинства, а потім покохали одне одного.

Через півроку після весілля я дізналася, що чекаю дитинку. Ми дуже тішилися, хоча у нас були дуже не прості часи у фінансовому плані, та ми чекали малюка з великою радістю. Як кажуть: дає Бого дитя – дасть і на дитя.

Через 8 місяців на світ з’явилася дівчинка, якій чоловік дав ангельське ім’я – Ангелінка. Вона дійсно була схожа на маленького янголятка: світле волосся і блакитні очі. За характером дочка була спокійною дитиною, і я дякувала Богові за такий подарунок.

Чоловікові довелося залишити навчання і влаштуватися на роботу. Я тим часом взяла академічну відпустку і сиділа з донечкою до 1,5 років вдома. Пізніше я паралельно займалася донькою і вчилася. Все стало налагоджуватися, але тут ми дізналися, що знову чекаємо на поповнення!

Ну що ж, довелося просто тягтися ще більше.

Чоловік цілодобово пропадав на двох-трьох роботах, вдома я його майже не бачила. Жили ми тоді в квартирі, яку йому виділили від заводу. Але грошей все одно не вистачало. Незабаром на світ з’явилася друга дитина. Я перейшла на заочну освіту і насилу отримала диплом.

Важко було одночасно няньчитися з двома дітьми, вести домашні справи і гризти граніт науки. Але навіть незважаючи на це, ми впоралися і були щасливі!

Коли дочка пішла в школу, а син ходив вже в садочок, я нарешті змогла влаштуватися на роботу за фахом і допомагати чоловікові.

Поступово наше матеріальне становище покращилось. З’явилася своя квартира. Справи пішли вгору і ми щоліта могли собі дозволити путівку на Чорне море. Коли мені виповнилося 30 років, доля нам піднесла ще один подарунок – третю дитину.

Як ми з усім впоралися тоді – досі не розумію, але бог давав сили! Я знову засіла вдома з маленькою дитиною.

Чоловік щосили намагався забезпечити нас, тому працював вдень і вночі. Якщо за добу він міг дозволити собі постпати 5 годин – це була казка.

Діти потроху почали дорослішати, пішли до школи, стало легше.

Як і раніше, грошей не вистачало часом, але ми з чоловіком якось викручувалися. То позичали гроші у знайомих, то брали  кредит, то знаходили підробітки.

Ми кожну хвилину думали про дітей і про їхнє майбутнє, хотіли, щоб у них була перспектива хорошої освіти і роботи! Вже на третьому курсі інституту старша дочка заявила, що виходить заміж.

Ми хотіли, щоб вона довчився, знайшла роботу, але перечити не стали. Її обранцем виявився непоганий хлопець з пристойної сім’ї, тому ми благословили дочку на шлюб. Звичайно ж, довелося серйозно витратитися на весілля і все інше. Надалі ми допомогли дочці і зятю з покупкою квартири. Адже ми, як ніхто, розуміли, що без власного житла нормального сімейного життя у дітей не вийде.

Тим часом підріс і середній син. Він прекрасно бачив, як я і тато допомагаємо сестрі. Тому після закінчення школи зажадав, щоб йому теж купили власну квартиру. Діватися було нікуди. Адже в нашій родині у всіх дітей рівні права! І якщо комусь щось купується – значить, те ж саме треба подарувати і іншій дитині! Чоловік оформив на себе черговий кредит і купив однокімнатну квартирку синові.

Молодша дочка не стала просити у нас квартиру. Вона просто захотіла поїхати вчитися за кордон! Важко далося нам це рішення, але ми погодилися на навчання дочки. Освіта там коштує великих, якщо не сказати величезних для нас грошей! Довелося продати машину, влізти в борги і сплатити рік її навчання.

Раптово чоловік зліг. Мені довелося піти з роботи за півроку до виходу на пенсію. Перший час взагалі не відходила від нього. Годувала його і мила, і виводила на вулицю прогулятися.

Через місяць йому стало краще, і я трохи зітхнула. Найприкріше те, що за весь час хвороби батька, жоден з наших дітей не приїхав його провідати! Старша дочка тільки кілька раз подзвонила і поскаржилася, що нічого не встигає: дім, робота, чоловік…

Скільки б я не дзвонила синові – він взагалі не піднімав трубку. Донині не передзвонив, хоча одна моя знайома нещодавно розповідала мені, що бачила його в супермаркеті з якоюсь подругою. Вони йшли і сміялися на весь магазин з пляшкою і ананасами. А молодша донька просто не змогла кинути навчання, щоб прилетіти і провідати своїх батьків…

Ось так на старості років вийшло, що, маючи трьох дітей, ми залишилися самотніми і нікому з них не потрібними. Поки працювали і допомагали їм фінансово, так вони з нами і спілкувалися. А тепер, коли нам потрібна хоч якась підтримка, діти про нас забули…

Живемо і сподіваємося лише одне на одного, більше у нас нікого немає.

Можливо. ми не правильно виховували дітей? Може, не треба було їм допомагати, а жити для себе? Тоді хоч не було б так гірко.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook