Заміж за Валентина я виходила вже на сьомому місяці. Інга Василівна не пропускала можливості всім про це розказувати. – Та якби не ця ситуація, хтозна чи мій Валик б одружився на Марусі. – Чути це кожного разу мені було дуже важко, та найприкріше було те, що ми стали зі свекрухою жити, оскільки грошей на оренду житла не було. Чоловік весь час проводив на роботі, тому те, що творилося дома, він не бачив.
Я заміжня. У нас з Валентином все чудово. Є син, якого ми обожнюємо. Але є одне але… і це Інга Василівна – свекруха, стосунки з якою у мене не склалися з самого початку.
Вперше я побачилася з Інгою Василівною, коли вже була в очікуванні нашим старшеньким. І тоді майбутня свекруха відгукнулася про мене, м’яко кажучи, не добре. Сказала, що я її сина просто прив’язала до себе дитиною.
Але ж ми з Валентином планували цю дитину разом, так що це неправда. Одружилися ми, коли я вже була на сьомому місяці. Відсвяткували скромно, тільки найближчі родичі. Після весілля йти нам з чоловіком було нікуди, тому стали жити у його матері. У неї трикімнатна квартира. Я тоді ще не закінчила університет, а Валентин отримував дуже маленьку зарплату. Ми не могли собі дозволити окреме житло.
Не можна сказати, що ми зі свекрухою жили як кішка з собакою. Вона просто змирилася, що син вибрав мене. Але все одно не пропускала можливості мене якось принизити. На кожному сімейному святі розповідала історію, як я виходила заміж на 7-му місяці. Натякала, що якби не дитина, Валентин би давно мене кинув.
Критикувала моє куховарство, зовнішність. Коли я прямо намагалася пояснити, що мене це сильно ображає, вона єхидно сміялася. Казала, що це вона так жартує, а у мене просто немає почуття гумору.
Валентин весь час проводив на роботі і не хотів нічого чути про наші непорозуміння. Вважав, що я сама себе накручую, і запевняв, що я обов’язково потоваришую з його мамою.
Потім пішов з життя мій дідусь. У спадок мені дістався приватний будинок в передмісті. Ми туди переїхали. Я була просто на сьомому небі від щастя. Нарешті я буду єдиною господинею в домі. Чоловіка на роботі підвищили, і ми вирішили стати батьками другої дитини.
Коли ми стали щасливими батьками двох синочків, справлятися стало складно. За двома дітьми ледь вгледиш, плюс з приватним будинком додалися клопоти з городом і садом. Але я не скаржилася. Мені все одно було в радість жити у власному будинку.
Та чоловік вирішив, що мені потрібна допомога. Він хоче, щоб його мама переїхала до нас. Мовляв, їй одній живеться погано. А так буде по дому допомагати. Її квартиру можна буде здати в оренду, ще й грошей заробимо на цьому.
Я прямо сказала, що це погана ідея. Я не можу з Інгою Василівною, мені дуже важко і що я сама впораюсь, не я перша, не я остання. Жити з нею під одним дахом – це знову нескінченні лайки.
Валентин ображається, називає мене егоїсткою. Я розумію, що їй там одній в квартирі самотньо. Але я не хочу, щоб вона жила з нами і лізла в наше життя. Чоловік продовжує стояти на своєму. Ніякі аргументи не працюють. Я просто в розпачі від безвиході!
Що робити? Як переконати чоловіка в протилежному?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
