fbpx

Заміж за Юру я вийшла всього рік тому. Ми планували жити в Одесі, але через те, що я вже чекала дитинку, виїхали до батьків чоловіка під Чернівці. Він зараз, коли ми орендуємо квартиру поруч з ними, біжить до них за першим покликом

Заміж за Юру я вийшла всього рік тому. Ми планували жити в Одесі, але через те, що я вже чекала дитинку, виїхали до батьків чоловіка під Чернівці.

Чоловік мій із сім’ї, де стосунки між батьками й дітьми дуже близькі. Їхня мама з дітьми поводиться «нарівні». Я з суворої сім’ї, де завжди була чітка грань між батьками та дітьми.

Коли я намагалася ділитися із секретами з мамою, завжди стикалася із засудженням, тому спроби припинила. Юра ж дуже близький зі своєю мамою. Вона для його ідеал і зразок матері, дружини та друга.

У чому проблема? Я не почуваюся своєю у його сім’ї. Мені хочеться відокремитися з ним від усього світу. Йому необхідні свобода та спілкування, я ж інтроверт. Особливо відчуваю ревнощі, коли справа стосується його батьків.

Він зараз, коли ми орендуємо квартиру поруч з ними, біжить до них за першим покликом. У вільний час часто буваємо у них. Я розумію, що він безмежно любить їх і буде з ними та за них, щоб не сталося.

Але по відношенню до себе від нього не відчуваю такого тепла, ніби я тимчасова людина в його житті, хоч у нас і дитина спільна. Каже, що любить мене, часто обіймає.

Але якщо Юра робить дрібні подарунки, завжди робить це на реакцію інших. Запитує, що сказали і як прореагували. Якщо дарує квіти, теж питає, чому не викладаю в інстаграм. Якщо замовляє їжу додому, то тому, що не хоче їсти те, що я приготувала. Весь час відчуваю в його добрих справах подвійний намір. Ці думки засмучують, тривожать постійно.

Сумніви, що не займаю важливого місця у його серці, виникли під час суперечок. Зазвичай вони закінчуються моїми словами: «Навіщо ми втомлюємо і дратуємо одне одного, давай розійдемося і я повернуся з дитиною до батьків в Одесу?».

А Юра каже: “Мені все одно. Роби що хочеш. Я прийму будь-яке твоє рішення”.

Я не розумію, чому він так просто готовий попрощатися зі мною і донечкою. Не відчуваю упевненості та немає почуття безпеки. Це нормально? До шлюбу він казав мені, що йому більше ніхто не потрібний. Що я перша та остання у його житті як дівчина.

Водночас я не хочу залишитись одна з дитиною на руках. Для мене шлюб – це поєднання двох різних особистостей. Це значить – все робити удвох, протистояти всьому світу удвох.

Він у будь-який момент може сказати, що скучив за батьками і піти до них. Може піти гуляти з друзями, яких тут у нього багато, у будь-який час, не підлаштовуючись під мої плани. Я не розумію, чи він любить мене по-справжньому? Не можу вирішити, що робити і як поводитися з чоловіком, як взагалі жити далі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото – Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page