У вихідні ми з чоловіком спеціально їздили до гіпермаркету, щоб і собі, і мамі прикупити продуктів до нового року, а то потім уже не буде, та й з часом буде складніше. Заповнили мамі холодильник всяким м’ясом, сиром, цукерками, рибкою червоною, загалом усім, що у звичайні дні вона сама не купує і нам забороняє, бо дорого.
А сьогодні заїжджала до неї – у холодильнику шаром покотити, порожньо! Виявляється, мій братик уже відзначився, поплакався, мама йому все й віддала.
У нас із братом різниця у вісім років, я старша у сім’ї. Начебто я мала якось брати участь у вихованні цього обормоту, але не вийшло. Мама була у другому шлюбі, коли народився Олесь. Її чоловіку тоді запропонували роботу в сусідній області, тож сім’я переїжджала туди.
Я ж, хоч із вітчимом спілкувалася нормально, їхати нікуди не хотіла. Тут у мене були бабусі, тато, купа подружок та школа. Батьки тоді домовилися, що я залишуся з рідним татом жити, а до мами їздитиму на канікули.
Цей варіант влаштував усіх, так ми жили п’ять років, а потім мама з чоловіком та сином повернулася до рідного міста. Я так і залишилася жити у тата, але до мами із задоволенням ходила у гості, іноді залишалася ночувати. Але з братом особливо не спілкувалася. По-перше, занадто велика різниця у віці для дітей, а по-друге, Ореста дуже розбалували.
Вже живих немає ні мого батька, ні вітчима. Мама лишилася сама. Брат виріс не ласим до роботи, але дуже амбітним: йому хотілося всіх благ, але щоб вони якось самі на нього впали, без якихось його дій. Від мами він з’їхав п’ять років тому, коли одружився. Керує там у сімействі Ореста дружина.
Про невістку Ларису нічого хорошого сказати не можу. Хитрувата, теж любить дармове, як і її чоловік, а ще акторка, яких пошукати. І така мила родина намагається в’їхати в прекрасне майбутнє на утриманні нашої мами.
Після батьків нам з братом дісталися квартири – мені тато залишив двоімнатну, Оресту від його бабусі по батькові дісталася однокімнатна квартира. Після весілля невістка швиденько перетворила квартиру на спільну власність – житло брата продали, щоб взяти трикімнатну в іпотеку. А потім братова дружина оперативно пішла в декрет, залишивши Ореста розбиратися з платежами.
Треба сказати, що зірок із неба братик не діставав. Працював неохоче та до весілля нерегулярно, а навіщо?
Жив він усім готовим у мами, своя квартира в оренді, на ці гроші він насолоджувався життям.
– Та молодий він, ось своя сім’я з’явиться, візьметься за розум, – виправдовувала його мама на мою пораду гнати Ореста на роботу. Я не була так оптимістично налаштована, в результаті я мала рацію.
Після весілля брат не почав більше заробляти. Як працював у якійсь сумній конторці на заштатній посаді, так і продовжував. Тільки тепер у нього була дружина при надії та іпотека, а наявний дрібний заробіток всіх потреб не покривав. А дружина допомагати нести сімейну лямку не збиралася. Вона одного за іншим народила двох дітей, яким зараз три та чотири роки.
Тоді Орест нагодився просити допомоги у мами, а вона не могла відмовити синочку, хоча я її у цьому не підтримувала.
– Ну от прийшли вони в гості, а діти так на фрукти та цукерки накинулися, що в мене в душі защеміло. Видно, що діти їх не бачать, таких ласощів. Як я їм відмовлю, як не допоможу, якщо вони живуть так бідно, дала з собою їм грошей трохи! – плакала мама, а я закипала. Але що тут зробиш? Не можу я заборонити мамі розпоряджатися своїми грошима.
Цього року мама вийшла на пенсію, точніше її туди попросили, звільнити місце молодим. Дохід значно скоротився, зрозуміло. Але брат цього ніби не помітив, він із дружиною так само ходять до мами плакатися на життя.
– Не соромно? Тобі, мужику здоровому, вже самому настав час мамі допомагати, а ти все з неї гроші тягнеш! – не витримала і сказала якось я, коли вкотре зустріла брата з сімейством у мами і помітивши, як вона намагається непомітно впхнути Оресту гроші.
– У мене двоє дітей та іпотека, мені хто б допоміг, – надув губи брат.
Я сказала, що треба було про це думати перед тим, як обзаводитися дітками. Слово за слово, ми й посперичалися. Сімейство брата відбуло, а я ще й мамі висловила.
– Цікаво виходить – я відриваю від своєї сім’ї, щоб допомогти тобі, а ти допомагаєш йому! Так не робиться, – говорила я.
– Так і не допомагай тоді, – відповіла мама. – Не можу я своєму сину у складній ситуації не допомогти.
Я у відповідь на це вирішила змінити тактику. Гроші мамі я давати перестала. Натомість я оплачувала їй комуналку, купувала необхідні речі та продукти. І ось вирішила заповнити продуктами холодильник перед Новим роком. І двох днів не минуло ще.
Порожній холодильник здивував мене, якщо вже начистоту. А мама стоїть за моєю спиною, з ноги на ногу переступає-переминається.
– Ну, і як це розуміти? – повернулася я до мами. Але вона не поспішала відповідати. Очі ховала, рукав халата смикала. – Знову братик приходив? Він тепер і продукти виноситиме?
– Він не просив, я сама віддала, – почала захищати синочка мама. – Просто у них таке становище, що й стіл новорічний не накрити. Я вже стара, мені багато й не треба, а там діти.
Мене трясло. Я не знала, що і думати і на маму, за її м’якість, і за брата, який берегів взагалі вже не бачить.
Виходить, що я просто затарила братику холодильник на новий рік. А що робити з мамою, я не знаю. Сама вона собі нічого не купить, тридцятого та тридцять першого нас не буде в місті, а якщо купити їй зараз, то великий шанс, що знову дбайливий синочок до мами навідається.
Зараз не хочеться ні чути, ні бачити нікого: ні маму, ні Ореста.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
