fbpx
життєві історії
Запросила нас днями у гості одна родичка. Ми давно не бачилися, бо що ми, що Марія Дмитрівна тільки нещодавно повернулися в Бровари з Європи. Запросила вона нас із донькою до себе, коли відпочивала з онукою в орендованому будиночку за містом біля Десни. Марія Дмитрівна попросила нас відвезти дівчинку додому. Ми попередили, що будемо їхати автобусом. На таксі у нас не було грошей

Запросила нас днями у гості одна родичка. Ми давно не бачилися, бо що ми, що Марія Дмитрівна тільки нещодавно повернулися в Бровари з Європи. Запросила вона нас із донькою до себе, коли відпочивала з онукою в орендованому будиночку за містом біля Десни.

Машини ми не маємо, таксі туди коштує дуже дорого. Ми поїхали маршруткою. Це дешево та не дуже зручно, але нас це влаштовувало. Доньці 15 років, не маленька, витримає.

Коли приїхали, виявилося, що, окрім нас, там гостює донька однієї із подруг цієї родички. Дівчинці цій було 11 років. Вона ровесниця онуки Марії Дмитрівни.

Моя донька сиділа зі мною та з родичкою, бо з онукою родички та тією дівчинкою їй було нудно. А ті дівчатка пішли кататися на гойдалці. І

вийшло так, що та дівчинка впала з гойдалки та серйозно пошкодила руку. Марія Дмитрівна зателефонувала невістці але  мама Каті була на роботі і не могла все кинути і приїхати по дочку. Мати попросила якимось чином відправити доньку до міста до них додому. Мовляв, уже туди вона зможе під’їхати.

Марія Дмитрівна попросила нас відвезти дівчинку додому. Ми попередили, що будемо їхати автобусом. На таксі у нас не було грошей. Родичка погодилася, щоб ми везли дівчинку автобусом.

Сама дівчинка була від цієї ідеї далеко не у захваті. Поки ми чекали на автобус, вона кілька разів натякала мені, що не погано було б поїхати на таксі. Але що я могла вдіяти? Грошей у мене дійсно не було, це треба було гривень 500.

У результаті їхали ми у переповненій маршрутці по спеці. Катю вдалося поставити на більш-менш вільне місце. До слова, дівчинка виявилася майже нашою сусідкою.

Від зупинки маршрутки вона пішла додому сама, наполягла на цьому. Я так зрозуміла, що не хотіла, щоб ми знали, де вона мешкає. Потім передзвонила мені на моє прохання, сказала, що дійшла.

Вчора я у справах зустрічалася з Марією Дмитрівною. З нею на зустріч прийшла і її невістка, мама Каті. Я спитала, як поживає дівчинка. Мені була дана байдужа, напівзневажлива відповідь, що у гіпсі, все нормакльно.

Ні слова подяки, що ми дівчинку довезли до району, я не почула. Тепер комплексую, що таке ставлення до мене тому, що мама дівчинки була незадоволена, що Катю не везли на таксі. Звичайно, я не заради вдячності це зробила, але якось неприємно. Чи це нормально? Або я чогось у житті не розумію.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.