fbpx

Запросила нас дружина брата чоловіка на свій 40-річний ювілей. Брат чоловіка одружений вдруге, тому добре його дружину Ірину ми ще не знали, хоча і були, звичайно, знайомі. Такої дивини я ще ніде не зустрічала, от щиро кажу. Тобто ми і подарунки подарували, і гроші за себе кожен заплатили

Старший брат чоловіка Максим минулого року познайомився з жінкою і одружився вдруге. У обох це другий шлюб, тому вони самі просто пішли розписалися, нікого не запрошували. Звичайно, ще на етапі їхнього стрічання Максим нас всіх з Іриною перезнайомив.

Влітку у мене був день народження, 35 років. У ресторані ми зібрали тоді найближчих, само собою, були і Максим з Іриною. В цілому, нам всім вона сподобалася, приємна, освічена, тактовна. Та й що нам? Головне, що Максу з нею добре, тому всі ми одразу почали вважати Ірину частиною нашої родини.

Погуляли тоді добре, стіл на 10 чоловік обійшовся нам з чоловіком тисяч у вісім, плюс свої напої. Мені свято не окупилося, але воно вийшло дуже гарне, тому я була рада, і навіть і не чекала, що мені надарують стільки ж, скільки я витратила. Та і дарували ж не всі гроші, свекри он постільну білизну чудову, моя сестра – міксер.

Але це передмова. Позавчора був 40-річний ювілей у Ірини, нас всіх на нього зарані запросили у хороший ресторан біля лісу. Брат чоловіка одружений вдруге, тому добре його дружину Ірину ми ще не знали, хоча і були, звичайно, знайомі.

Перед цим Максим всіх нас попередив, щоб дарували гроші. Це трохи дивно було, але з іншого боку, не треба нічого вигадувати, голову над подарунком ламати. Ірину ми ще добре не знаємо, її вподобань і потреб тим паче.

Стіл був шикарний, всього вдосталь, всі рідні подарували Ірині, як і замовлялося, конвертики. Їли-пили-танцювали-говорили тости, як і годиться, а коли свято доходило завершення, кожному гостеві принесли особистий окремий рахунок за все, що той з’їв, все було пораховано порціонно і окремо.

Сказати, що всі отетеріли – це нічого не сказати. Всі дивилися то на Ірину, то на Максима, але ті робили вигляд, що нічого такого не сталося, пішли і розрахувалися за себе. Ми з чоловіком розплатилися 1300 гривень за нас двох, а ще я за своїх батьків, а чоловік за свекрів, бо вони таких грошей з собою не мали. Ну і решта гостей якось вже там викрутилися. Такої дивини я ще ніде не зустрічала, от щиро кажу. Тобто ми і подарунки подарували, і гроші за себе кожен заплатили.

Коли наступного дня мій Роман запитав у брата, що це було, Максим відповів, що нічого такого. Це така нова тенденція у всьому світі і в Україні зокрема, що кожен гість платить за себе і це, мовляв, правильно: приходити привітати іменинника, подарувати подарунок, віддати шану винуватцю торжества, а не прийти і наїстися за чужий рахунок, як це у нас заведено. Максим сказав, що треба звикати до нових культурних традицій, а не триматися за пережитки минулого.

Ось так, щоб ви розуміли. Ну а ми так нічого і не зрозуміли, щиро кажучи.

Хоча ні, дещо таки втямили: святкувати ще щось за новітніми правилами ми до Максима з Іриною навряд чи підемо. Нехай когось більш схильного до нових традицій шукають у якості гостей.

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page