Запросили нас в Ужгород на весілля, ми самі з Рівного, але це родичі чоловіка, досить заможні. І подарувати, і вдягтися – все має бути пристойним. А сьогодні до нас прийшла моя свекруха Ніна Павлівна й заявила, що мені нічого купувати не треба, а от Сашкові – інша справа, він же свідок!
Хочу сказати, що останнім часом наші стосунки з чоловіком і так були досить напруженими, так тепер ще й свекруха олії у вогонь підливає.
Вся справа в тому, що за кілька тижнів Уляна, племінниця мого чоловіка Олександра, виходить заміж. І, звичайно, ми отримали запрошення одними з перших. Ось тільки, чи варто мені їхати туди, я дуже довго сумнівалася.
З Улянкою у нас прекрасні стосунки, але решта родичів чоловіка просто не сприймає мене і постійно намагається якось зачепити. Особливо мама Сашка. Вона мене зовсім на дух не переносить, вважає, що її синочок міг і кращу знайти.
Після довгих умовлянь чоловіка я таки наважилася поїхати на це весілля. А щоб підняти собі настрій та підготуватися до майбутнього заходу, вирішила купити собі нову сукню. Про чоловіка, звичайно, теж не забула – підібрала йому шикарний костюм-трійку і задоволена поспішила з покупками додому.
Зазвичай ми з чоловіком заощаджуємо практично на всьому. Я думала, він оцінить мій порив причепуритися на свято його сестри. Але я не вгадала.
Мало того, що чоловік влаштував сцену і назвав мене марнотратницею, так мені ще й сукню зрештою довелося повертати. А вчора ввечері до нас прийшла свекруха і Сашко їй навіщось про все розповів як на сповіді.
Гарна сімейка, нічого не скажеш! Те, що я вже кілька років в тих самих чоботях зиму ходжу, ніхто не бачить і нікого це не клопоче. Зате як сукню раз на сто років вирішила купити, так зробили з мене ворогиню народу.
Причому костюм для чоловіка, звісно, залишили. Адже він свідок, гарним треба бути. А ось його дружина нехай як сирота ходить.
Навіть не знаю тепер, чи я поїду на те весілля. Жодного бажання немає святкувати щось із цими людьми, яких і родичами назвати можу з натяжкою. Цікаво, як би хто зробив на моєму місці.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Містечко у нас невелике, всі знають одне одного. Я не заміжня, мені 26 років. Молодий чоловік років тридцяти. У симпатичному коричневому піджаку. Соромитися я не стала. Кавалер замовив собі якийсь коктейльчик і цілив його протягом усього вечора. Я ж попросила у офіціанта шашлик, гарнір, тарілку морепродуктів та морозиво. Погляд мого Олега з розслаблено закоханого став тривожним
- Три роки тому від мене пішов до іншої чоловік. Я з двома дітьми відмовилася від аліментів але залишилася в квартирі свекрухи. В цьому ж будинку живе нездоровий старший брат колишнього чоловіка. Вчора прийшла Антоніна Василівна. Або я зголошуся на її умову, або збираю з дітьми речі
- Що я тільки не робила, під яким приводом не старалася завести розмову, дочка мене навіть слухати не хоче. Анна переконана в тому, що сходивши до РАЦСу з іншим чоловіком я зрадила батька. Але ж я не можу все життя носити чорну хустину. Лише старша дочка знайшла до Анни доріжку, після чого все розповіла мені. Боюсь, добром це не закінчиться
- І тоді мама покликала нас з братом на серйозну розмову. Вона змогла сплатити собі дорогу, а решту поділила між нами з братом. І поїхала на роки доглядати старих синьйорів. Наступного дня після того, як я дізналася, що чекаю дитину, мама оголосила нам з братом про те, що вирішила повертатися. Квитки вже куплені, тож чекайте, діти дорогі. І це була хороша ідея, що я не взяла з собою чоловіка, так він не побачив моїх сліз
- Я ще не заміжня, без діток. Кілька років тому виїхала з нашого селища на Херсонщині в Київ. А минулого року довелося забрати до себе в орендовану квартиру маму й тата, самі розумієте, чому. Вже сім місяців я віддаю батькам половину зарплати, а сама живу фактично у злиднях, більше немає сил