fbpx

Зараз і ми, і родина наших друзів – переселенці з Ірпеня, ми осіли на Закарпатті. Всі працюємо віддалено і, звичайно, іноді відпочиваємо, влаштовуємо якісь виїзди і свята для наших дітей. Але поведінка наших друзів дещо напружує, ми втомилися за все платити. Один раз пробувала розділити витрати по чеку, і, якщо чесно, такого наслухалася! Кетчуп, мовляв, ми не їмо, яблучний сік не любимо, а сир із пліснявою купувати не просили

Зараз і ми, і родина наших друзів – переселенці з Ірпеня, ми осіли на Закарпатті. Всі працюємо віддалено і, звичайно, іноді відпочиваємо, влаштовуємо якісь спільні виїзди у цікаві місцини і свята для наших дітей.

Але поведінка наших друзів дещо напружує, зокрема, ми втомилися за все платити самі.

Коли відпочиваємо із друзями, вони ніколи не платять за себе. Ми не бідуємо, але майте совість!

Ці друзі – сімейна пара, з якими ми спілкуємося вже багато років. Спочатку я познайомилася з Ірою (гуляли з дітьми на одному майданчику), потім і наші чоловіки потоваришували. Хлопці вони непогані, веселі, товариські. Часто проводимо час разом, їздили у минулому житті до нас на дачу, на річку, по гриби.

Ось і зараз виїхали разом і оселилися по сусідству. Тільки є такий момент – вони ніколи не скидаються порівну на будь-які заходи, спільний відпочинок.

Зазвичай це відбувається так – усі разом завантажуємось у нашу машину та їдемо, наприклад, на озера, де ми накриваємо стіл. Справа в тому, що там, де ми зараз живемо, ми посадили весною городик, і у нас все росте, зелень, овочі і все таке, купувати, грубо кажучи, крім м’яса, нічого не потрібно.

Але це тільки на перший погляд так здається, бо доводиться витрачатися на соки, соуси, сир, ковбасу, солодощі і таке інше, що взагалі чомусь ними не враховується. Наші приятелі лише привозять напої та пару салатиків, які самі і з’їдають. Про бензин мови взагалі ніколи не йде, бодай раз запропонували заправитися.

Чомусь вважається, що ми люди заможніші, а вони нижчі від середнього достатку. Я не сперечаюся – не останній шматок хліба доїдаємо, але й совість треба мати. Один раз пробувала розділити витрати по чеку, і, якщо чесно, такого наслухалася!

Кетчуп, мовляв, ми не їмо, яблучний сік не любимо, а сир із пліснявою купувати не просили – нам це не по кишені. Після цього в мене особисто все бажання спілкуватися зникло, але чоловік умовив не зважати на дрібниці і не звертати уваги.

Але тут справа навіть не в грошах – мені здається, що нас просто використовують, і від цього на душі якось неприємно. Чи я дійсно занадто прискіплива і бачу проблему там, де її немає?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page