Зараз мені 36 років, і я раніше ніколи не була одружена, але я маю п’ятирічного сина. Як так? Звичайна історія.
Були в серйозні стосунках, все було добре, але потім я зрозуміла, що чекаю на дитинку. Ну і виявилося, що дитина потрібна тільки мені. Вік був не надто юний вже, тому я вирішила народити.
І ось ми із синочком Захаром тільки вдвох. Всю свою увагу я віддавала йому. Мені було не до думок про самотність, не до скарг на жіночу долю. адже саме по собі материнство – це вже таке щастя!
Я добре облаштувала наше життя. Зараз маю невелику квартиру, з якою допомогли батьки. Син ходить у садок, який майже у нас у дворі. А мій офіс за 5 хвилин від будинку. Я справляюся з усім і все встигаю. Мені здавалося, що так завжди буде.
Але, коли я вийшла на роботу, ситуація змінилася. Там я зустріла Віктора. Він неймовірний чоловік: дуже дбайливий, ввічливий і розуміючий. З ним я відчула, що можна бути коханою. І зрозуміла, як же було сумно без близької людини поряд.
Місяць тому Вітя влаштував нам романтичне побачення та зробив мені пропозицію. Але я й досі йому не відповіла. бо… сумніваюся.
Цією новиною я поділилася зі своєю родиною. Усі в один голос стверджують, що мені треба погоджуватися і навіть не думати. Адже Віктор — чудовий чоловік, який готовий одружитися з жінкою з дитиною. Де я такого ще знайду? І це недалеко від правди. Ось тільки мама та сестра не знають усієї правди.
Коли наші стосунки переросли у серйозні, Вітя сказав мені одну річ, яка не дає мені спокою. Він чесно сказав мені, що ніколи не зможе полюбити мого сина як свого. Він хоче, щоб ми мали спільних дітей. І я цього хотіла б!
Але я дуже люблю свого сина і хочу для нього найкращого. Тоді я чомусь вирішила, що згодом усе налагодиться. Але час минав, а Віктор не виявляв жодного інтересу до мого Захара. Хоча я не можу злитися на вітю адже він із самого початку був зі мною чесний.
Наразі ця ситуація турбує мене ще більше. Адже ми з Ігорем після розпису розпочнемо жити разом. Як він ставитиметься до малого? Як Захарчик почуватиметься, якщо вітчим буде до нього байдужий? Та й у що це виллється, коли в нас з’являться ще діти?
І з кожним днем усі ці питання все більше турбують мене. З одного боку, не хочеться, щоб дитина почувала себе обділеною. З іншого, навряд чи я колись зустріну чоловіка, який погодиться на шлюб з жінкою з дитиною. І як же мені вчинити, щоб бути щасливою?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
