Зараз моїй мамі Катерині Максимівні 47, вона розумна, освічена, може дати гарну пораду. Вона багато дала мені у матеріальному плані – я навчалася у приватній школі, вона купила мені машину у 18 років. Ось тільки мені здається, що вона просто не терпить мене.
При цьому у неї бувають і періоди любові до мене, але більшість часу вона поводиться дуже дивно: ось зараз вона мене ніби любить, а за годину – потоки негативу на мою адресу. Я пам’ятаю, як у ранньому дитинстві я казала, що люблю її, вона відповідала: «Ти любиш не мене, а свою любов до мене!».
Весь час школи мені здавалося, що мати намагається забрати все, що мені дороге. Якщо мені подобалося слухати музику, вона забирала телефон і навушники. Всі зароблені гроші він завжди вилучала (а я працювала з 14 років), хоча сума там була смішна, саме мені на кишенькові витрати.
А щойно вона дізналася, що мені подобається хлопець у дворі, вона заборонила мені гуляти (було це у 14 років). При цьому причин ніяких не було, я вчилася тільки на “10” і “11” і поводилася дуже пристойно. Привід був один: “Всі твої друзі нелолугі, сиди вдома”.
В результаті у мене немає друзів, я важко уявляю, як це – товаришувати. Мені простіше вдома посидіти. Могла покарати мене мене за недостатньо чисто вимитий унітаз, наприклад. А ще сильно вичитувала мене, якщо я на щось хворіла: «Як же ти втомила, знову лікувати тебе, вічно в тебе щось не так!». Наче я була винна.
А ще приблизно раз на тиждень мама влаштовувала сцену, роздмухуючи якусь дрібницю до розміру всесвіту. Казала, яка я не розумна, нічого не вмію і ніколи нічого не досягну, які у мене нікудишні захоплення, погані друзі.
Абсолютно все, що я розповідала мамі у її «доброму» настрої, вона використала проти мене під час цих “вистав”. Усі мої одкровення висміювалися. І згодом я перестала їй взагалі щось розповідати і почала приховувати, казати неправду.
До моєї сестри мама ставилася краще: «Олі я купила новий одяг, а ти доношуй за дітьми моїх друзів, ти нічого все одно не цінуєш. Олі я купила телефон, а тобі старий телефон моєї подруги, акумулятор скотчем підклей, він не випадає. Олі можна вчитися на будь-які оцінки, вона – творча людина, а ти маєш вчитися лише на високі бали, інакше я тебе годувати не буду».
У 17 років я втекла до хлопця. Краще було жити з його батьками, ніж з мамою, яка виснажує мене щодня. Іноді вона намагалася налагодити спілкування, могла дати трохи грошей. Коли вона поводилася нормально, ми могли погуляти, але її викиди негативу не змушували себе довго чекати, і ми знову не спілкувалися місяцями.
У мене не було до неї жодної неприязні чи принципів на кшталт «ні копійки в неї не візьму!». Я хотіла, щоб ми нормально спілкувалися як мама з донькою, але якось не виходило.
Півтора роки тому ми з хлопцем переїхали жити до іншого міста. Обоє влаштувалися на роботу, я навчаюсь в університеті ще, допомоги у неї не просили і не брали, якщо пропонувала. Іноді мама дзвонила, періодично починала виливати неприємні висловлювання мене і мого хлопця, я відразу припиняла розмову.
Діма навіть казав не раз, що мені не варто з нею спілкуватись, бо я потім засмучена ходжу. І ось минулими вихідними вона вирішила приїхати у гості. Ми були дуже милі та добрі, розважали її, я готувала те, що їй подобається, купувала те, що вона хотіла.
Кілька днів усе було нормально, за винятком того, що в першу ніч вона завела свою «улюблену пісню» про те, що я ніяка господиня і мені довелося ночувати на кухні, але потім вона почала постійно говорити, що мій хлопець мене скоро покине, що він мене не любить, що я нікому не потрібна.
Почала й на Діму наговорювати абсолютно незаслужено. При цьому поки вона була доброю, він був «прекрасним хлопцем», а став «невдахою та злиднями». А коли дізналася, що я третину своєї зарплатні донатю на ЗСУ (є в мене така можливість, бо утримує хлопець), яких я тільки висловів не наслухалася.
Фінал настав, коли ми вночі лежали, шепотілися з хлопцем про те-се, а вона схопилася з дивана і почала волати: «Замовчіть, таких нерозумних у світі більше немає, як ви! Ви найгірші!».
Вперше в житті я грубо відповіла їй, що командуватиме вона в себе вдома, щоб вона замовкла і не насмілювалася на нас підвищувати голос.
З того часу ми ні словом не обмовилися, і сьогодні вона поїхала. А в мене досі душа плаче, навіщо вона так? Адже ми так добре проводили час! Могли б в останній вечір пограти в «Монополію» або з’їздити до ресторану, а не сидіти по різних кутках.
Таке відчуття, що вона навмисно намагається зробити все, щоб я була нещасною. І я, мабуть, спілкуватися з нею більше не буду. Вона начебто збиралася купити мені квартиру, але краще ми самі заробимо, ніж знову це терпітимемо. І так сумно мені від цього. ну чому бувають такі мами? Що з нею чи зі мною не так?
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.