Багато хто згадує підготовку до свого весілля з приємним трепетом. Я ж, навпаки, намагаюся забути. Від спогадів лише сльози на очах навертаються. Напередодні весілля я мало не розлучилася зі своїм тепер уже чоловіком.
Хоч ми зараз живемо щасливо, але осад з того часу залишився на душі. Не виходить так просто все взяти та стерти з пам’яті. Підготовка у весіллі – це, звичайно, фінансові витрати. Кожна пара встановлює для себе в цьому плані певну планку, відповідно до можливостей та бажання.
На той момент я закінчила університет. Працювати почала ще на 4-му курсі. Спочатку на півставки, а коли здобула диплом, на повний робочий день. Плюсом отримувала хорошу стипендію за відмінне навчання.
Загалом, за рік підготовки до весілля встигла накопичити деякі заощадження. Батьки – мої пенсіонери, живуть у селі. На них я особливо не розраховувала. Але все одно вони намагалися по можливості хоч якось мені допомогти і накопичували гроші.
Батьки ж нареченого, молоді, працюючі люди. На думку весілля мають організовувати батьки дітей, тобто всі витрати на організацію весілля брати саме на себе та ділити порівну, за винятком оплати за гостей у кафе. Тут кожен сам за своїх платить.
На мою думку, пара має сама фінансувати своє весілля. Ми ж дорослі, люди, що працюють. А батьки вже за можливості та бажання можуть допомогти молодим. Тому і своїх батьків я намагалася не смикати. Копила гроші, і прораховувала, щоб мені все вистачило. На крайній випадок ми з сестрою домовилися, що я скористаюся її кредитною карткою.
Моя мама дала мені на весілля гроші зі словами: «Доню, я дала б тобі побільше, але тоді у нас з батьком не залишиться грошей, щоб подарувати вам на весілля. А ще треба грошей на дорогу, щоб до вас приїхати».
Я сказала мамі: «Дякую, мам. Не хвилюйтесь, на все вистачить. Цими грошима я розплачусь за гостей у кафе». Запросила я на весілля лише найближчих родичів та кілька подруг.
Притому через те, що їхати на весілля далеко, в інший регіон, багато хто не зміг приїхати. Мені дуже хотілося запросити ще кілька друзів, із якими добре спілкувалася, але фінансів уже не вистачало. До того ж не вистачало пару тисяч. Я задумалася про те, щоби взяти кредит.
Мені й досі соромно перед друзями, яких я не запросила. І спілкування з ними після весілля поступово пішло нанівець. Дивитися кафе ми поїхали разом із нареченим та його батьками. Коли поверталися додому, я зробила велику помилку. Душевні переживання полилися сльозами.
Тоді майбутня свекруха витягла з мене відповідь на причину моїх сліз. І дізналася, що мені не вистачає грошей, що мої батьки дали мені на весілля лише пару тисяч.
Увечері в сім’ї був консиліум. Наречений ночував у батьків. Майбутня свекруха висловлювала своє обурення своєму синові. Чому вони беруть кредит на весілля, а батьки не можуть?
Наступного дня ми з коханим зустрілися в обідню перерву у кафе. І він почав говорити слова своєї матері.
Я дивилася на нього і не впізнавала, а бачила перед собою його матір. «Чому батьки беруть кредит, а мої батьки не можуть? Я маю відкликати частину своїх гостей з весілля.
Або ми можемо скасувати торжество і просто посидимо вдома за столом з батьками. А якщо я вирішу взяти кредит, то таку суму грошей, після весілля ми з новоспеченим чоловіком повинні виплатити ще його батькам».
Тоді я відповіла, що мої батьки не можуть взяти кредит. І як це відкликати гостей? У мене все було розраховано згідно з можливостями. Просто не вистачало грошей на кілька людей, яких мені дуже хотілося б запросити.
А скільки батьки мені дали, це їх не мало хвилювати. Образа, колола мені серце. Із мухи зробили слона. Своїм батькам про те, що трапилося я не розповіла і не розповім. Тільки якось мама здогадалася, що напередодні весілля щось сталося. Вона сказала: «Я так і думала, що вони щось викажуть на рахунок того, що ми не маємо грошей». Але я не стала їй докладно розповідати. Навіщо воду каламутити? Що було того не повернути.
Загалом тоді я пішла з кафе, залишивши коханого одного. На роботі добре подумала, а ночувати поїхала до сестри. На всю цю ситуацію сестра мені сказала, що на моєму місці, вона розірвала всі стосунки з цією сім’єю.
Зрештою, на щастя, сестру я не послухала. Весілля ми зіграли. Грошей на всі мої особисті витрати вистачило. А на загальні витрати ми взяли у борг у його батьків. Після весілля повернули їм суму із подарованих нам грошей.
Зараз ми з чоловіком живемо у коханні, мирі та злагоді. Можу з упевненістю сказати, що в мене добрий чоловік. Сім’я з ним, як за кам’яною стіною. Але свекруху я тримаю від себе на відстані витягнутої руки. Хоч його батьки зараз нам дуже допомагають і свекруха намагається зі мною наблизитися.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
