Мені цікаво, осудять мене тут читачі чи підтримають, тому розповім свою історію. Зараз мені дуже добре, але так було не завжди.
Я вийшла заміж у 23 роки не з кохання, а через те, що ми з моїм хлопцем дізналися, що чекаємо дитинку. Побралися, кохання великого не було, але жили як усі. Спочатку чоловіка забезпечили нас житлом, потім народилася друга дитинка.
Так ми і жили в нашому райцентрі. Він працював водієм, я сиділа вдома, трошки працювала на фрілансі. Вистачало грошей лише на найнеобхідніше.
Зараз нашим дітям 4 і 6 років. З чоловіком ми розлучилися. І коли вже розлучилися, я віддала своїх дітей своїй старшій на 15 років бездітній сестрі, яка давно живе в Іспанії. Вони з чоловіком там мають будинок, маленький бізнес, але не мають рідних діток.
Сестра в мене давно просила племінників, і ось два роки тому я погодилася.
По-перше, їм там добре: спокійно, стабільно, вони в достатку. Я до них приїжджаю раз на пів року, спілкуюся онлайн.
По-друге, у мене тут з’явився час розвиватися, займатися собою, реалізуватися.
Я переїхала в Київ, ще не купила собі квартиру, живу на орендованій, але досить гарно заробляю. Пішла працювати в туристичний бізнес, про що завжди мріяла. В майбутньому планую навіть свою агенцію відкрити.
Мені всього лише 34 роки, і все життя попереду.
Але мама відтоді, як я віддала дітей сестрі, зі мною не спілкується, та і вся решта нашої рідні також.
— Як ти могла?! — кричала мама в трубку, коли дізналася, що я залишила дітей у сестри. — Це твої діти!
— Вони в надійних руках, мамо. Їм добре.
— Ти ж мати! Яка мати віддає своїх дітей?!
Я нічого не відповіла.
Мама була не єдиною, хто мене засудив. Деякі друзі теж:
— Справжня мати так би не зробила, — сказала одна подруга.
— Ти просто втекла від відповідальності, — додала інша.
Але я знаю, що це не так.
Я люблю своїх дітей.
Але я завжди розуміла, що люблю свободу. Я хочу бути вільною.
І зараз у мене є така можливість.
А сестра моя дуже щаслива, бо їхній день наповнений дитячим сміхом, тупотінням маленьких ніжок.
Кожен отримав те, що хотів.
То хіба це погано?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
