Я вперше поїхала у Францію 25 років тому працювати в готелі. У чоловіка тоді сталися проблеми зі здоров’ям, понизили на роботі, зарплата менша стала. Нашим трьом дітям тоді було 16 і по 14 років, у нас дочка і двоє синів-близнюків.
На сімейній раді, вирішили, що я маю поїхати і врятувати фінансове становище родини, тим паче, що мене покликала подруга, яка виїхала раніше і вже влаштувалася. І я поїхала.
Починала я з прибирання в маленьких готелях, але потім потрапила в маленьке містечко, де доглядала стареньку самотню француженку. Так я і лишилася в тому містечку, прожила багато років, доглянула вже багатьох його стареньких жителів.
Живу в ньому й зараз, маю на даний момент двох літніх підопічних, сімейну пару.
Діти мої давно дорослі, один син в Німеччині, а двоє – дочка й син – у Львові, їм усім я свого часу допомогла з весіллями, квартирами. З чоловіком ми так вже звикли жити, ми ж не молоді вже. Та й вдома я два рази на рік по місяцю буваю. Зате в квартирі теж дуже гарний сучасний ремонт і заміський будиночок у нас є.
Так і живемо. Зараз я знову у Львові, приїхала з Франції у відпустку і познайомилася з новою кумою сина – молодою жінкою з двома дітками, меншому пів рочку. Коли я побачила їхні взаємини з сином, все я зрозуміла, не вчора народилася.
Але що робити? Невістку я теж люблю, але вона закордоном у рідні другий рік сидить, а син що, залізний? Я його розумію, йому жіноче тепло потрібно, він молодий.
А ця дівчинка, у якої він похрестив цього молодшого синочка, така мила, чоловіка на фронті втратила, з дітками сама лишилася, не солодко їй мабуть було, дуже не солодко.
От вони і гріються одно біля одного. А що далі? Життя само розсудить, може їм всім тяжко буде потім, але зараз я ж бачу, що мій синочок щасливий – і це для мене головне! Тому я мовчатиму. А ви б як вчинили? Чи правильно я роблю?
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.