Вже вечоріло. Яна, як годиться в цей час, вибігла на кінець вулиці з прутиком в руках, щоб зустріти свою Зірку.
– Яно, привіт.
– Привіт, Ромчику!
– Ти як заженеш корів, вийдеш на стадіон погратись?
– Ну що ти, не годиться мені вже в ігри гратись. Велика я. Завтра 11 виповнитися. Сьогодні бабуся Стефа буде вчити доїти корову. А після будемо з нею пиріжки пекти.
– Ну добре. – буркнув Роман і разом з Яною побіг швидше до річки, щоб корови не встигли розбрестися в різні боки.
Цього ранку Роман як завжди встиг збігати до річки скупатися і назад пішов повз Янин будинок. Як зазвичай кинув качаном від яблука у вікно дівчини, і крикнув: “Янааа!!!”
Проскрипіла хвіртка і вийшла Яна. Така красуня, сукня в квіточки, а на голові дві тоненькі косички, перев’язані кольоровими стрічками.
Увечері за коровами після смачної вечері вони пішли удвох. Яна переодягатися не захотіла. Як не як, день народження. Вона вже доросла, аж 11 років.
На цей пискливий крик дівчини, збіглося одразу ж пів вулиці.
А все тому, що яскрава сукня дівчини сподобалась не лише гостям і Роману, а й бичку з із великого стада.
Яна стояла біля зелених воріт, наче вкопана. Ромчик ж кинувши останній камінь в бика разом з іншими хто був поруч, біг заспокоювати свою подругу.
Сукня була порвана…
Минуло 5 років. 16-річна Яна плакала проводжаючи Романа в армію.
– Ти ж мене дочекаєшся?
– Звичайно! Ти тільки в місто до мене приїдь, я через пару тижнів до училища вступати буду. Вчитися три роки буду.
На тому й домовилися.
По приходу з армії Роман не приїхав. Був початок літа. Яна поїхати до бабусі не змогла. Практика. В кінці серпня Яночка вирвалася в село на два тижні. Бігла з нетерпінням до будинку Романа, щоб його побачити. Але його мама сказала, що він тиждень, як поїхав в місто, повинен днями приїхати.
Засмучена Яна повернулася в будинок до бабусі. Та її заспокоювала і підгодовувала м’якими пиріжками.
– Так, не переживай ти. Може не зміг приїхати до тебе. Може пізніше планував. Він з армії як повернувся, відразу до мене прибіг, про тебе питав.
– Розумієш бабусю, більше двох місяців минуло, як він повернувся. Та до мене так і не попав.
– Закрутився хлопчина. За два роки то в домі чоловічих справ назбиралось, допомога його батькові була потрібна дах підлатати. Яна, ти б краще відпочила. Свій день народження то у мене будеш справляти, чи в місто поїдеш, з подругами відсвяткуєш?
– У тебе бабусю, – Яна поцілувала її в щічку і побігла розпаковувати свої речі з валізи.
Цей день починався не так, як усі попередні. Навіть спів пташок нагадував веселу пісеньку про день народження.
Яна відкрила очі і побачивши цю картину, закрила міцно-міцно, боячись, що все це зникне, але ж ні…
Дівчина вистрибнула з ліжка, а біля нього, на спинці крісла красувалась вона, сукня в червоні квіти, яку та порвала в дитинстві.
Яна тут же одягла нову сукню, зробила свою улюблену зачіску і побігла до бабусі на кухню.
– Бабусю, де ж ти придбала таку самісіньку сукню, – вигукнула з порога Яна, і тут же її щічки зарум’яніли від несподіванки. За столом сиділа бабуся і пила чай з її Ромчиком!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – wallpapers.99px
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
