— Молодшій дочці народжувати з дня на день! – Розповідає пенсіонерка Ірина Вікторівна. — Дівчинку чекаємо, онучечку… Дуже переживаю, як усе минеться. Все ж таки доньці вже під сорок, в цьому віці — це непросто. Що б не казали! Я знаю, так, що всі зараз народжують і у п’ятдесят, читала, але все одно хвилююсь, та й донька, відчуваю, теж переживає.
— Все буде гаразд, Ірино Вікторівно, не переживайте. Донька ваша спостерігається у найкращих лікарів, проблем особливих немає, правда ж? Ну ось! Народжувати теж буде не в полі і не в глухому селі. Тим більше, люди вони дуже забезпечені, можуть собі дозволити все саме. Хвилюватися не варто. Проблем просто ні звідки взятися!
— Звичайно, я знаю. Але все одно переживаю. Затягнули вони з цією справою, звичайно, це все через Миколу, зятя… Давно могли народити, дитина вже в школу ходила б! Таня, донька, малюка давно вже хоче. Але Коля… Він і чути не хотів про дитину! Танічка вже всяко намагалася — і розмовляла, і переконувала, і відставала на якийсь час із цим питанням — може, сам дозріє. Але він ні в яку. Не хочу, каже, не час поки що! Не тисни на мене, дай мені пожити!
— Зрозуміло… А тепер, виходить, захотів? Прийшов час?
— Ой, та яке там «захотів»! Якби Танічка врешті-решт не поставила ультиматум — досі визрів би. Таня йому чітко сказала — народжуватиму або з тобою, або без тебе, після розлучення. Вирішуй, місяць тобі на роздуми. Ох, і корило його! Аж до того, що речі зібрав, із квартири з’їхав. Але за тиждень повернувся. Тані каже, не можу без тебе, якщо ти так уже хочеш, гаразд, давай. Ось, чекаємо тепер малу нашу, залишилося зовсім небагато, скоро на ручки візьмемо.
— Микола теж чекає з нетерпінням?
— Ну як же? Тетяну доглядає, переживає за неї, сплатив усе за вищим розрядом. Кімнату відремонтували для малюка, речі купили найкращі — ліжечко там, коляску, одягу купу. Справа тепер за одним — народити благополучно! Щоби все пройшло без проблемю
Як вважаєте – хепіенд? Або нічого хорошого такий початок не обіцяє? Подібні ультиматуми завжди виходять боком?
З іншого боку, доросла людина на народження дитини погодилася-таки сама, як би там не було. І не просто кивнув головою, схрестивши за спиною пальці, але й зробив деякі активні дії, щоб дитина з’явилася. Значить, справді захотів?
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
