Ми з чоловіком живемо не дуже далеко від столиці у селищі. У нас двоє дітей, але старша дочка аж у Франції, колись поїхала на заробітки та там і лишилася, а син в Києві. У Ярослава дружина Марина і двійко дітей молодшого шкільного віку. Живуть у трикімнатній квартирі.
Ми з чоловіком Степаном завжди святкували Великдень дома, а це вирішили поїхати до дітей в Київ, вони самі нас запросили. От ми і погодилися, захотіла я скуштувати невістчиної пасочки, крашанок, внуками розмальованих, адже завжди вони до нас приїжджали в це свято. Захотілося мені побувати і у столичному храмі, освятити пасочки. Своїх взяла лише дві, бо багато не пекла.
Я сподівалася, що підемо з невісткою, або навіть всі разом, на всю нічну службу у якийсь гарний храм, адже це так красиво і божественно!
Але нас зі Степаном чекав «сюрприз», я навіть не знаю, як це назвати.
Ми приїхали у суботу по обіді, вони нас на вокзалі зустріли машиною, повезли додому. А вдома у них ніщо про велике свято і не нагадує, ніяких натяків на Велике Христове Воскресіння!
Ані пасочок Марина не пекла, ані яєчок вони не фарбували. Ну як так можна? Це ж якби діткам було цікаво разом з мамою готуватися ждо такого світлого свята!
Але ні, Марина сказала, що їм ніколи цим всім займатися, та і взагалі сенсу немає, бо суть свята не в булках і яйцях. Це все, мовляв, лише символіка, яку вигадали люди і підмінюють нею саму глибоку суть свята. Син наш Ярослав теж дружину підтримує, не надає значення всьому тому, до чого ми його привчили з дитинства, адже в нашій родині Великдень – одне з головних свят!
Так, відповів Ярик, коли вони приїжджають до нас, їм це все подобається, але що б самим пекти, фарбувати щось чи освячувати – ні-ні, вони краще витратять час з якоюсь користю для родини, а дві-три пасочки просто куплять.
Та хіба то пасочки, якщо вони куплені?..
Освячувати ми теж нічого не пішли, взагалі до церкви не пішли! Навпаки, вони сказали, що в неділю люблять вдосталь поспати, а потім поснідаємо піцою і поїдемо в ботанічний сад, де все цвіте, а особливо магнолії. Будуть незабутні враження і фотографії, пообіцяла Марина.
Так воно і було, але ж…
Потім ми поїхали на обід у ресторан, а ввечері гуляли Хрещатиком. На вечерю були суші, величезний сет, всі наїлися, хоч ми зі Степаном і не особливо розуміємо цю страву…
Сьогодні по обіді ми приїхали додому. Такий осад і гіркота на душі. Так, з внуками спілкувалися, Києвом гуляли, смачно їли… Але в цьому році ми з чоловіком лишилися без Великодня…
Спеціально для видання ibilingua.com
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
