Я дивлюся на жінок, які мають дорослих дочок, і заздрю білою заздрістю. Оце пощастило! Доньки і допомагати приїжджають, і онуків привозять. У кого дочки – у того життя вирує. А в мене син. Виховувала, всю душу вкладала, а він одружився і тепер цілком у чужій родині.
Тільки довкола тещі й крутиться тепер Сашко – то привезе, то завезе, то у вихідні поїде допомагати. І всі у невістки в сім’ї ідеальні. А ось я – непотрібна стара жінка, якій ні допомоги, ні уваги. Ще й нарікає син, що я їм із дружиною не допомагаю. А чим допоможу? Я звичайна пенсіонерка.
Так, свого часу назбирала на квартиру. Тепер в оренду віддала переселенцям – як-не-як прибавка до пенсії. А він мені тут заявляє, що, якби я була нормальною матір’ю, у квартиру б їх з дружиною пустила, щоб вони не тулилися в орендованому житлі.
На запитання, чому батьки невістки не допоможуть їм із житлом, парирує, що ті не можуть. Адже якби могли, то останнє віддали б. Адже вони ідеальні, а я – скнара.
Спочатку справді думала їх у квартиру пустити. Тепер розумію, що зробила правильно. Адже це тільки легко пустити, а потім спробуй виставити. Так би й без помешкання залишилася. Все одно мені з тещею не зрівнятися. Куди мені!
За ці 2 роки після Сашкового одруження стосунки повністю розладналися. Спочатку і невістка була мила, привітна, в очі заглядала. А зараз, впевнена, зустрінь я її на вулиці – вона й не привітається.
Сім’ї завжди будуються довкола невістки. Ще моя бабуся казала, що даремно я хлопчика народила. Говорить, мовляв, донька до кінця, а син до вінця. Я тільки відмахувалася, казала, що, як дитину виховаєш, такою вона і виросте. А виявилося, права була бабуся.
Ось така сумна історія моєї старості, яка все ближче і не обіцяє бути радісною.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.